Павло Білецький-Носенко народився 16 серпня 1774 р. у м. Прилуки Полтавської губернії у дворянській сім'ї. Предки його належали до козацької старшини, а один з них - Іван Нос брав участь у визвольних змаганнях під проводом Богдана Хмельницького У віці п'яти років хлопчика записують у відділення для малолітніх імператорського Шляхетського сухопутного кадетського корпусу, де він навчався чотирнадцять років. У 1793 р. Павло Павлович блискуче закінчив навчання і був відправлений у чині поручика до 1-го батальйону Катеринославського єгерського корпусу. П. Білецький-Носенко приймає участь у ряді військових операцій російської армії, зокрема під командуванням О. Суворова, за що був нагороджений Золотим хрестом на Георгіївській стрічці з написом: «За труды и храбрость». Перед ним відкривалась блискуча військова кар'єра, але в жовтні 1798 р., за наполегливою вимогою матері (жінки дуже деспотичної), П. Білецький-Носенко в чині штабс-капітана виходить у відставку і живе то у Прилуках, то в маєтку батьків дружини в містечку Хмелові Роменського повіту Полтавської губернії.
У 1801 р. прилуцьке дворянство обрало майбутнього письменника підсудком повітового земського судді; він поселяється в селі Лапинцях на Прилуччині, де і прожив до самої смерті.
Працюючи підсудком та отримуючи мізерну платню, яка була практично єдиним засобом існування сім'ї, він «для избежания нужды в самом необходимом» наймається до свого сусіда-поміщика домашнім учителем і водночас виховує ще кількох поміщицьких дітей. Так, у 1801 р. Павло Павлович організовує невеликий пансіон (12 учнів), який згодом переводить до свого помістя в селі Лапинцях, де він і проіснував близько 40-ка років. За цей час у ньому навчалося більше ста осіб, які успішно витримали вступні іспити у вищі навчальні заклади, часом вражаючи екзаменаторів своїми знаннями з усіх предметів. Вихованцем пансіону був відомий російський історик М. Маркевич.
Родовий маєток П. Білецького-Носенка містився на болотистій місцевості, непридатній для культивування. Прагнучи перетворити його на «райський куточок», Павло Павлович копає канали, насаджує верби, насипає кургани, будує місточки, альтанки. Ось у такій місцевості й проходили заняття.
Для свого часу П. Білецький-Носенко був освіченою людиною - досконало володів кількома мовами, добре знав вітчизняну та світову літератури тощо. У його бібліотеці нараховувалось кілька тисяч томів латинською, французькою, німецькою, російською, українською, польською мовами. Він уважно стежив за літературним і науковим життям Росії, передплачував багато періодичних видань з різних галузей знань.
Свої різнобічні, хоч часом і неглибокі знання педагог намагався передати вихованцям. Усі предмети в пансіоні Павло Павлович викладав сам: арифметику, географію, геометрію, риторику, поезію, міфологію, історію, фізику, історію мистецтва, малювання, артилерійську справу, фортифікацію. Про характер навчання в пансіоні дає уявлення один з його листів, написаний у 1809 р., де педагог наводить розклад уроків. П'ять разів на тиждень з ранку до обіду проводилися заняття з латинської, французької, німецької та російської мов, перекладали тексти з російської мови на іноземні й навпаки. Ранок у четвер відводився для занять живописом. Після обіду з другої до четвертої години в понеділок і середу вихованці пансіону вивчали арифметику та геометрію; у четвер, п'ятницю та суботу математичну географію Європи та Азії. З п'ятої до сьомої години в понеділок проводилися заняття з риторики, поезії та міфології; у вівторок, середу, четвер, п'ятницю та суботу вивчались історія стародавнього світу, загальна та російська історія. У святкові та вихідні дні педагог знайомив вихованців з Біблією, кращими творами світової літератури.
Слава про П. Білецького-Носенка як талановитого педагога швидко поширювалась, і він постійно отримував листи від різних осіб з усіх кінців Росії з проханням взяти на виховання їхніх дітей. Система навчання в пансіоні загалом відрізнялась від офіційної, пануючої в ті часи. Намагаючись дотримуватись демократичних методів у своїй педагогічній діяльності, він прагнув виховати гармонійно освічену людину, розвивати в учнях природжені навички та здібності, вимагав від них свідомого розуміння того, що вони вивчали. Звичайно, не обходилось часом і без тілесних покарань вихованців.
Павло Павлович був обдарованим художником, який залишив багато акварельних малюнків, мініатюрних портретів, архітектурних планів і пейзажів, зроблених з натури ще під час воєнних походів. За свідченнями сучасників, його лекції з історії живопису та скульптури з біографіями художників, військової та цивільної архітектури, перспективи та теорії світла й тіней відзначались ясністю, чіткістю, простотою. Він так умів заохочувати та зацікавлювати своїх учнів, що навіть ті з них, які, здавалось, не мають покликання ні до якого з мистецтв, під кінець навчання добре володіли олівцем і пензлем.
Талановитий педагог, П. Білецький-Носенко добре знав психологію та здібності й нахили кожного вихованця і нерідко не погоджувався з батьками дітей, які визначали їх майбутнє, виходячи із власних уподобань. Про це, зокрема, можна судити з листа педагога до батька М. Маркевича, датованого 1815 роком: «Если хочет, может быть глубоким математиком, но любимая его часть учености есть литература, история и география, физика и натуральная история; он мог бы быть весьма ученым человеком, когда б мог заниматься с приличной важностью и вниманием; к военной службе теперь неприметно в нем охоты ни малейшего следа».
У 1807-1809 рр. педагог працював помічником попечителя прилуцького благодійного закладу, з 1810 р. - штатним наглядачем повітового училища, а згодом, з 1812 р. почесним наглядачем училищ всього Прилуцького повіту (у повісті «Музикант» Т. Шевченко, згадуючи наглядача повітового училища, мав на увазі П. Білецького-Носенка). На цій посаді він перебував аж до виходу у відставку в чині колежського радника в 1847 р., не отримуючи за свою працю ніякої платні.
Вимогливий і справедливий до учнів, П. Білецький-Носенко був таким же і щодо педагогів, завжди виступав проти надмірно суворого ставлення до школярів. Він не раз сам був присутнім на уроках в училищі, інколи навіть особисто пояснював незрозумілі місця. Багато зусиль докладав педагог для викорінення з практики методу зубріння напам'ять, грубого, брутального поводження з учнями. Прагнучи покращити роботу училища, він неодноразово висловлював пропозиції щодо цього у доповідних записках до Училищного комітету Харківського університету, якому підпорядковувався цей навчальний заклад.
Проте ніякої підтримки ці пропозиції не мали. У липні 1918 р. П. Білецький-Носенко писав на ім'я ректора Харківського університету І. Рижського, що подання почесних наглядачів «в пользу просвещения нимало не уважаются, и многие важные распоряжения в пользу училищ, которые бы должны оным сообщать, никем не сообщаются».
Переконавшись, що від нього, як від почесного наглядача, не вимагають і не бажають ніякої діяльної участі у справі поліпшення системи навчання в училищі, окрім пожертвувань на користь останнього, у цьому ж 1818 р. він подарував училищу зі своєї бібліотеки 584 томи на суму 854 крб, у доповнення до «карт, атласов и стереометрических тел», тим самим поклавши початок заснуванню бібліотеки. Тоді ж Павло Павлович пожертвував понад 2000 крб для утримання бідних учнів. За це педагог неодноразово отримував подяки від міністерства народної освіти та директора народних училищ Полтавської губернії.
П. Білецький-Носенко поєднував педагогічну діяльність із науковою, підтримував тісні контакти з науковими установами, товариствами, зокрема з Російською академією наук, Московським товариством дослідників природи, Вільним економічним товариством у Петербурзі. Найплідніші взаємини встановилися в Павла Павловича з Товариством наук при Харківському університеті. З 1812 по 1829 р. він написав і надіслав до цих товариств десятки праць із природознавства, сільського господарства, економіки, медицини, фольклору, етнографії, літератури, лінгвістики, археології. У праці «Мысли о паровом плуге» (1828 р.) Павло Павлович перший у Росії порушує питання про розробку землі механічною тягою. Цікаві його статті про народну медицину, бджільництво. Та наукова цінність більшої частини досліджень була незначною, давалася взнаки відірваність від культурно-наукових центрів.
У 1838 році Павло Павлович приймає запрошення редакції газети «Полтавские губернские ведомости» стати її співробітником. Протягом 1838-1841 років він надрукував на сторінках газети чимало матеріалів з різних галузей знань, серед них і деякі з повернутих йому різними товариствами: «Статистическое описание города Прилуки», «Биография. Полковник прилуцкий Иван Иеремеевич Нос», «О первых гражданских буквах в России», «Суеверия малороссиян, сохранившиеся в памятниках словесных», «О языке малороссийском», «Историческое предание о Иване Золотаренко» та інші мовознавчі й етнографічні праці вченого, які й сьогодні в багатьох моментах не втратили свого історико-пізнавального значення.
Безумовної поваги заслуговує прагнення П. Білецького-Носенка у своїх художніх творах, наукових статтях, фольклорно-етнографічних етюдах висловити з просвітительських позицій гуманне, співчутливе ставлення до закріпаченого селянства, ознайомити російського читача з історією та культурою українського народу.
Вихований у Петербурзі в типово російському середовищі, П. Білецький-Носенко не відразу змінив своє ставлення до «малороссиянизма». Та захопившись овіяними народною мудрістю легендами, переказами, задушевними українськими думами й піснями, «Енеїдою» І. Котляревського, і сам починає збирати й опрацьовувати фольклорні й етнографічні матеріали. У своєму листі від 17 лютого 1840 року він висловлює переконання, що його праці допоможуть глибше й ближче ознайомити «Россию со славою моей милой Родины, так слабо, а иногда и превратно описанной модными путешественниками, и даже историками».
Про повагу письменника до українського народу, його історичного минулого, культури свідчать його історичні розвідки, зокрема «Историческое предание о Иване Золотаренко», в якому широко використовувались матеріали рукописної «Історії Русів» та інші друковані джерела й усні перекази. У невеличкому за обсягом «Историческом предании» автор зумів показати Золотаренка героїчною особою та справжнім патріотом своєї Вітчизни, людиною освіченою, «доброго серця». Захоплений постаттю свого героя Павло Павлович пише українською мовою драму «Іван Золотаренко», з якої до нас дійшов лише невеликий уривок.
Серед лінгвістичних праць П. Білецького-Носенка, надрукованих на сторінках «Полтавских губернских ведомостей», заслуговує на увагу стаття «О языке малороссийском». Найвидатнішою ж його працею по праву вважається укладений у 1838-1843 рр. «Словарь малороссийского, или юго-восточнорусского языка; филологический, этимологический, с показанием частей речи, окончательных корней слов, идиотизмов, со сводами синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, каким говорят в Малой и Южной России». Та ні його учням, ні синові не вдалося їх видати. З приводу цієї титанічної праці історик М. Маркевич писав: «Ваш труд есть великий подвиг, превосходно выполненный; это драгоценный подарок всем словянским народам». На жаль, оригінал словника не зберігся. Копіями, зробленими М. Маркевичем, користувався Б. Грінченко, укладаючи «Словник української мови».
Як відзначають історики української лексикографії, укладений у 30-40-х рр. ХІХ ст. П. Білецьким-Носенком «Словник української мови» (уперше виданий лише в 1966 р.) є першим повним словником української мови. Його обсяг перевищили подібні видання лише у 80-х рр. Працюючи над «Словником», педагог використовув живу розмовну мову, фольклор, що і сьогодні дає нам змогу познайомитися з полтавською говіркою початку ХІХ ст.
Словник П. Білецького-Носенка укладався і був завершений у роки, коли на сторінках періодичної преси велася гостра дискусія про творчі можливості української мови, про право на існування літератури цією мовою. Треба віддати належне письменнику, який у цьому питанні солідаризувався з передовими діячами української та російської громадськості. У «Предуведомлении» до словника та статті «О языке малороссийском» Павло Павлович відстоював право на існування української мови, постійно посилаючись на представників нової української літератури: Є. П. Гребінку, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка та ін. Одним з перших письменник зробив огляд україномовної літератури з характеристикою творчості кожного письменника.
Особливе місце у творчому доробку П. Білецького-Носенка з точки зору його педагогічної діяльності займають казки. Беручи переважно традиційні сюжети, характерні для народного епосу багатьох народів світу (наприклад, «Три бажання», «Добриня та цуцик», «Урок панам», «Пан писар» та ін.), автор широко використовував український фольклор. Розважальну функцію казки Павло Павлович намагався поєднати з прищепленням читачам думки про непересічну цінність моральних принципів, без дотримання яких людина ніколи не буде щасливою. П. Білецький-Носенко вперше в українській літературі використав жанр віршованої казки.
В одній з перших своїх побутово-фантастичних казок «Три бажання» письменник переповів відомий античний сюжет, використавши елементи українського фольклору (народні повір'я про русалок та відьом). Герої казки наполегливо працювали і були досить заможними селянами. Але останнім часом дід і баба розлінились, стали вчащати до шинку й зубожіли. Навіть прихід русалки з подарованими нею трьома бажаннями не зміг урятувати становище. Старі надто багато хотіли і, нарешті, залишились ні з чим. У жартівливій формі автор казки засудив заздрість, лінь і неробство, що, на його думку, були основними причинами злиденного становища селян:
Тепер же заздру покидайте, Чого не можна - не бажайте, Живіть без лайки да робіть!
Серед художньої спадщини письменника - більше 300 байок, поема «Горпиниада, чи Вдохновенная Прозерпина», 15 балад, 23 віршовані казки, романи (у тому числі не виданий і досі роман російською мовою «Зіновій Богдан Хмельницький»), переспіви творів Езопа, Шіллера, Вольтера, Лессінга та ін. І це далеко не повний доробок прилучанина, який літературну та наукову працю вважав своїм обов'язком патріота-українця, вкладом у справу популяризації української мови, історії, культури.
Помер П. П. Білецький-Носенко 23 червня 1856 р. на 82-му році життя. Похований у родинному саду в Лапинцях. Життєвий шлях та творчий доробок письменника й педагога досліджували в різний час історик М. Маркевич, літературознавець Б. Деркач.
Категория: Истории успеха | Добавил: sveta (30.05.2009)
| Автор: Л. Пироженко
Просмотров: 4139
| Рейтинг: 0.0 |
Вы овладеете английским!
Вы верите, что всего за несколько часов можно понять, как поставить правильное произношение, не изучая долго и нудно теоретическую фонетику, а всего-лишь поймав "фокус" языка?
Вы верите, что за несколько часов можно понять всю систему английских времен, которую безуспешно учат годами в школе, институте или на курсах?
Вы верите, что вместо скучных учебников можно заниматься по Вашим любимым фильмам и сериалам, испытывая при этом восторг и наслаждение от занятий английским?
Мы не только верим, а и твердо убеждены, так как уже сотни людей прошли по этому пути и поделились с нами своми успехами и достижениями!
И мы верим в Вас, потому что Вы легко научились говорить на языке, который на порядок сложнее английского!
Поэтому более простым и логичным английским Вы овладеете гораздо быстрее и легче! Конечно,если будете делать это правильно, естественным путем - моделируя носителей языка. Руководствуясь при этом не громоздкими правилами, а простыми и понятными визуальными моделями!
Получите бесплатно материалы - подпишитесь на рассылку!
Получите результат немедленно - приступайте к занятиям прямо сейчас!
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Главная страница 
Павло Білецький-Носенко народився 16 серпня 1774 р. у м. Прилуки Полтавської губернії у дворянській сім'ї. Предки його належали до козацької старшини, а один з них - Іван Нос брав участь у визвольних змаганнях під проводом Богдана Хмельницького
