Одного разу поставивши запитання "А чи існує сьогодні в педагогіці теорія?", я вже не міг зупинитись. "Є чи ні?" - спочатку думав я. Потім запитання перейшло в "А що таке теорія педагогіки?". Далі воно перейшло взагалі в "А що таке теорія?" і вже в самому кінці в "А що таке педагогіка?"
На останнє запитання - що таке педагогіка - відповідь удалось відшукати швидко. З'ясувалося, що у Древній Греції діти вільних громадян відвідували школи. Цих дітей до школи й додому водив за руку спеціально для цього призначений раб. Ось цього раба, який супроводжував дитину у школу, носив її книги та письмове приладдя, і називали «paidagogos» у греків і «paedagogus» у римлян. Буквально «той, хто водить за руку».
Передбачаю, що знайдеться читач, який скаже нам: «А до чого тут древні греки?». Йому ми відповімо цитатою з однієї шанованої книги Володимира Володимировича Мацкевича «Полемические этюды об образовании», яка вийшла друком за кошти фірми «KF company» в Ризі ще в 1993 році. У книзі є таблиця в сім рядків і вісім колонок, що називається «Матриця типів педагогічної діяльності». Якщо навіть людина створила за все життя тільки одну таку «матрицю», то цього було б достатньо, щоб увійти у Велику Історію Педагогіки. У розділі «Чому вчити педагогів» сказано, що їх треба вчити епістимології, симіотиці, логіці, діалектиці, риториці та гомілевтиці, праксекології, науковій організації праці, теорії діяльності, герменевтиці, психології, антропології, соціології. І це все обґрунтовано й аргументовано на п'ятьох сторінках! Я читаю книгу й перечитую, але найчастіше насолоджуюсь, розглядаючи «матрицю».
Початок цитати <...> педагогіка зачарована. Вона перебуває у «скляній труні», за стінами якої світ живе своїм життям, а «спляча красуня» бачить тільки свої сни. Педагогіка намагається прокинутись, але поки ще не вміє відрізнити сон від реальності. Як це можна зробити? Є древній принцип Конфуція: називати речі своїми іменами. Розчаклування педагогіки, перехід від сну до реальності здійсненний, на думку Конфуція, через виправлення імен:
Когда не исправляют имена, Перестают уместными быть речи; Когда перестают уместными быть речи, Не совершаются дела;
Народу некуда деть руки, ноги. Поэтому-то благородный муж, Что именует, О том он непременно может говорить;
О чем он говорит, То непременно может выполнить. В его речах Нет недозволенного, и только!
Виправлення імен не є переписуванням вивіски та зміною ярликів. Суть тези Конфуція - у приведенні речей та об'єктів у відповідність із поняттями. Можна розуміти це як роботу з приведення того, що є, у відповідність із тим, що має бути. Хто може взяти на себе відповідальність визначати, що і як повинно бути? Ніхто. А якщо хто й бере на себе таку сміливість, то вірити йому не можна. (Кінець цитати.)
Навівши ці слова, написані Олітою Аугустовською в передмові до згаданої книги, ми погоджуємося з її думкою. Тому все, написане тут далі, варто розглядати як нашу співучасть у роботі з приведення речей у відповідність із поняттями. Імовірно, можна було би пояснювати та перепрошувати з приводу самої постановки запитання, заявленої в назві «Чи існує в педагогіці теорія?». Однак, сподіваючись на те, що читач цілком усвідомлює, що він читає всього лише приватну думку автора тексту, який він зараз читає, ми не будемо цього робити.
Ми не будемо тут робити вигляд, що нам нічого не відомо про те, яку величезну працю виконує окремий педагог за своє життя. При цьому серед педагогів зустрічається велика кількість людей творчих, шукачів. Вони розробляють свої методики, придумують нові форми роботи, пишуть статті та книги. Вони ведуть дослідження та захищають дисертації. Напрацьовано величезну кількість педагогічного матеріалу. Висловлено безліч геніальних ідей. Якщо уявити собі додатково до цього, що в усьому світі на майже всіх мовах усіма педагогами Землі ведеться ця робота ось уже протягом трьох століть - чи тисяч? - років, то мозок відмовляється уявити собі цей педагогічний Еверест, у якому значну частину складають роботи, які називають теоретичними. Яку частину з них вивчив автор? Запитання абсолютно риторичне. Відповідь, так само як і запитання, банальна - маленьку частину. Тому він відносить усе, що сказано тут, тільки до цієї частини. Важлива не кількість відомого автору й не відомого йому. Важливо знайти простий і легкий у користуванні критерій, за яким ту чи іншу роботу можна віднести або не віднести до теорії педагогіки.
Лінійна логіка в цьому випадку нам підказує: «Візьми словник і подивись у ньому слово "теорія"». Ми не хочемо цього робити і не будемо, тому що один раз уже прочитали в одному цілком шанованому виданні визначення «кібернетика - шкідлива лженаука». Після цього в нас пропало всяке бажання читати відбитки чужих уявлень про непрості речі, - заняття досить нескінченне. Хто з читачів хоче, може сам спробувати... Краще ми спробуємо в запитанні «що таке теорія педагогіки?» розібратися самі.
За таких умов що насамперед спадає на думку автору? Насамперед спала на думку аналогія з фізикою. Трохи пізніше ми висловимось про те, чи правомірна така аналогія й у чому вона не правомірна, а поки скажемо тільки про її суть. Що називають теорією у фізиці? Модель. Там називають теорією модель, яка щось пояснює. І не тільки пояснює, а й дозволяє щось пророкувати, щось розрахувати. Як виглядає модель у фізиці? Іноді її просто виготовляють, наприклад, з дерев'яних кульок. Іноді її малюють у вигляді картинки. Іноді її пишуть у вигляді формул, наприклад, F = ma.
У фізиці модель уважається «правильною», якщо вона дозволяє працювати з повним набором емпіричних фактів, які до часу створення моделі відомі фізикам. Якщо з часом фізикам стають відомі ще якісь факти, з якими дана модель не дозволяє працювати, то цю модель переводять у розряд «неправильних» і шукають нову «правильну» модель. Усе це застосовується й до соціальних об'єктів і процесів, але з одним обмеженням чи відмінністю. Фізики одержують естетичну насолоду тоді, коли розраховані за їх моделлю події їм удається знайти в реальності. Тоді вони говорять про «відтворюваність» досвіду, тобто про те, що «якщо створити ті ж самі умови та знову запустити процес, то результат вийде точно такий же, як і минулого разу». Ось цією властивістю відтворюваності соціальні об'єкти не можуть повихвалятись, тому що для них не вдається «створити ті ж самі умови та знову запустити процес». При цьому обмеженні нашу аналогію з фізикою про те, що «теорія є правильною моделлю», ми можемо використовувати в нашому випадку з педагогікою.
Оскільки «правильна» модель дозволяє працювати з повним набором емпіричних фактів, які до часу створення моделі відомі педагогам, остільки ми можемо сумніватись у тому, що в сучасної педагогіки є теорія. На цій же підставі ми можемо сумніватись також і в тому, що «правильна» модель педагогіки взагалі коли-небудь існувала. І вже зовсім ясно, що на тій же підставі можна засумніватись також і в тому, що вона взагалі можлива коли-небудь у майбутньому. У «двох словах» це означає, що «теорія педагогіки у принципі неможлива». Чи означає це «кінець світу»? Ні, це не означає «кінець педагогічного світу». Це означає тільки, що педагогам не вистачає основ для того, щоб думати - і говорити - про те, що в них є педагогічна теорія. Чи можна при цьому жити далі? Так, можна. Як? Дуже просто. Треба збирати емпіричні факти та створювати для них часткові моделі, які дозволяють «правильно» працювати тільки з частиною цих фактів, тобто саме з тією частиною, яку вдалося зібрати.
Спробуємо перелічити ідеї, що проживають у реальній педагогіці і хоча б якось належать до безлічі, яка позначається биркою «теорія педагогіки». Ми розташуємо їх на суб'єктивній осі учня. Тобто учень може поставити собі деякі педагогічні запитання й може дати сам або одержати від дорослих педагогів відповіді на них. Такі відповіді, які саме дотепер є в наявності в реальній педагогіці.
Учень запитує себе й оточуючих: «навіщо я вчусь? навіщо мені вчитись? для чого?» й одержує відповідь «учись хлопчик, у житті знадобиться». Мовою педагогічних моделей це означає «відстрочене використання отриманих знань». Цей факт педагогічної емпірики знаходиться у смертельному протиріччі з моделлю «невідстроченого використання знання», яке створив Ян Амос Коменський. Це приклад часткової моделі. «Невідстрочене» означає «негайне, тут
і зараз» використання одержуваних знань. Використання в реальному житті. Але за цією моделлю в реальному житті сьогодні нічого не відбувається. Діти, як
і раніше, складають знання про запас, для відстроченого використання, десь там, у далекому «потім»...
Далі учень питає себе: «Чому я вчусь? Звідкіля виникає моє бажання вчитись?» і одержує відповідь: «Ти мав маленький успіх там-то й тоді-то і тепер хочеш цей успіх закріпити та підсилити! Адже це так природно! Тож ти вчишся тому, що хочеш успіх повторити та збільшити». Мовою педагогічних моделей це означає «мотивує початковий успіх, нехай навіть маленький». Цей факт педагогічної емпірики знаходиться в такому ж смертельному протиріччі з моделлю «джерело мотивації знаходиться в самій людині». Воно і зрозуміло, чому джерело мотивації знаходиться всередині: щоб одержати «маленький успіх», треба спершу захотіти поворухнутись. Ну хоча б саму малість захотіти. Але - спочатку!
Звичайно, учень питає себе та вчителів: «а що мені тепер учити?» й одержує відповідь «від простого до складного». Мовою педагогічних моделей це означає «від конкретного до абстрактного», що суперечить цілком зрозумілій та ефективній моделі «від абстрактного до конкретного», тобто від загальної структури знання до його деталей і подробиць. Але ця модель «від простого до складного», до того ж, ще є перекрученим видом моделі «від засвоєного до незасвоєного», що в першоджерелі сформулював усе той же Коменський. Таким чином, проста модель Коменського «від того, що даний учень уже зрозумів, до того, що він тепер може зрозуміти додатково» - ця ясна модель у сьогоденні вщент розбилась об реальність фронтального навчання.
Учень ставить собі запитання: «А як же мені це найкраще робити?» й одержує канонічну відповідь «навчаючи, учусь». Ця цілком «правильна» модель в очах учня не знаходить жодної реалізації в емпіриці того навчального процесу, в якому він щодня знаходиться й діє реально. Маститий педагог, з'ївши всі зуби на теорії педагогіки, не омине тут спитати: «А як тут у Вас, шановний автор, з повнотою цього списку?». Відповідаємо: «У кого є що додати - додайте. І надішліть на gromyko@surfeu.de. Обговоримо».
Який же набір часток «правильних» моделей ми маємо в реальній педагогіці на сьогодні? Невідстрочене використання знання, мотивація зсередини учня, від абстрактного до конкретного, учитись навчаючи. Жодна з цих моделей у педагогіці не реалізується. Знання накопичуються про запас. Мотивація підсувається ззовні. Учня завалюють дрібними конкретними фактами, з яких створювати системну картину дають йому самому. Учитись, навчаючи інших, не дають жодної можливості. Із цього мозаїчного панно «правильних» педагогічних моделей виходить цікава картина. Моделі добрі, «правильні», але в житті їх знайти не вдається. Для справи вони не служать. Щось заважає їх використанню. Якийсь системний - властивий усім цим моделям - дефект не дозволяє їм жити. Перелічимо ці моделі ще раз «у стовпчик»:
* використовувати знання відразу після їх одержання, відразу, тут і зараз; * мотивацію витягати зсередини самого учня; * знання здобувати від загального до детального, від структури до подробиць; * засвоювати для себе у процесі пояснення іншому.
Що загального можна знайти в цьому наборі моделей? Що поєднує їх? Що повторюється від однієї до іншої? Здається, що це повторюване є «особистою активністю індивіда». І справді! Щоб використовувати отриману порцію знання, треба проявити свою особисту активність. Щоб захотіти щось вивчати, треба проявити своє спонтанне бажання, витягти його із себе та реалізувати. Щоб рухатися за структурою знання до подробиць, треба зробити вибір, на яку гілочку структури тепер повернути. Щоби пояснювати іншому що-небудь, треба активно переробити отримане - ще сире - знання у власну мову. Перед нами з'являється активно діючий суб'єкт. Діючий активно як у своєму внутрішньому світі, так і в зовнішньому. І не тільки у світі речей, а й у світі людей, тобто активно діючий у соціумі.
Якщо в пошуковій машині yandex набрати «активний суб'єкт у педагогіці», то можна вийти на школи, які називають себе «адаптивними, музейними, валеологічними». При цьому на сайті у валеологов можна прочитати, що під здоров'ям вони розуміють як фізичне, так і духовне здоров'я. Імовірно, вони не відмовляться й від того, якщо ми додатково сюди включимо здоров'я соціальне. Для обговорюваної нами теми «А чи є в педагогіці теорія» важливо, що yandex знаходить усього десяток-два сайтів, на яких слова «активний суб'єкт» йому зустрілись.
Тепер, коли ми знайшли так мало «активного суб'єкта» у світовій павутині, картина нашого обговорення стала ще більш смутною. Що ж ми бачимо? Ми бачимо, що педагогічна емпірика за всіма статтями ігнорує активного суб'єкта. Вона ігнорує не тільки активного, але навіть просто суб'єкта. Виникає природне запитання: «Що б це могло означати?». Тобто чи означає це, що де-факто активність і суб'єктивність особистості придушуються чи, принаймні, не беруться до уваги? Чи то це педагогіка сьогодні така «погана», чи то в соціумі активні особистості зовсім не потрібні? І тоді, можливо, вона зовсім не погана, а просто активні суб'єкти не потрібні? Тобто навіть якщо їх і ухитриться хтось створити, то все одно в житті їм доведеться несолодко?
Самі педагоги, які працюють в освітніх установах, а також ті, хто їх використовує для своїх цілей, думають, що майбутнє суспільства формується у школі. Саме з цієї причини держава так міцно тримає у своїх руках освітні установи та не допускає в них аби кого. Але наш розгляд показує, що педагогічні моделі, які передбачають створення активного суб'єкта, руйнуються реальним робленням. Чому так виходить? Адже педагоги щиро намагаються робити саме «активного» й саме «суб'єкта». Вони щиро вважають, що так більш правильно, тому що так краще для всіх.
Ось ми й підійшли до одного з головних - макро - протиріч педагогіки. Воно лежить не в ній самій, а в опозиції «модель-соціум». Моделі, які педагоги створювали протягом століть і прагнули з покоління в покоління саме за ними робити свою роботу, не реалізуються. Спроби зайти з боку соціуму, оформлені в запитанні «а що потрібно соціуму? що для нього краще?», не приносили результату, тому що жодних зрозумілих відповідей на ці запитання не існувало й не існує дотепер. Найбільш розумні висловлювали всілякі проекти на тему «Як зробити людство щасливим», але дотепер усі вони залишились проектами, а життя рулить кудись само по собі. Ви не пробували розвернути Гольфстрім?
Виходить, щоб відповісти на наше запитання «Чи є в педагогіці теорія?», нам доведеться його «трішечки» розширити до запитання «А чи є в соціумі теорія?». Відчуваєте, куди ми замахнулись? Для відповіді на наше досить скромне запитання нам знадобилась «правильна» модель соціуму. Іти далі чи зупинитись? Надто боляче складний об'єкт! Я якось спитав одного разу у знаючої людини, що їй здається більш складним - соціум чи ДНК. Вона сказала, що ДНК. Але я думаю інакше. Тож чи йти?
Можливо, постановка запитання про створення теорії соціуму сама по собі не правомірна? Можливо, для соціуму й педагогіки не потрібні жодна теорія та жодні моделі? Живуть собі й живуть «куди крива виведе»? І хай собі живуть так і далі? Можливо, соціум можна тільки вивчати? Саме так робив Якоб Леві Морено. Він придумав модель соціального атома - людина та її зв'язки з людьми й об'єктами - і запропонував цю модель використовувати для недостатності досліджень суспільства. І навіть назвав таке дослідження новим словом «соціометрія». Можливо, теорія педагогіки і є соціометрією?
«Педагогіка зачарована. Вона перебуває у «скляній труні», за стінами якої світ живе своїм життям, а «спляча красуня» бачить тільки свої сни», - це слова Оліти Аугустовської, які ми навели на початку. Тож, може, не будемо її будити?
Категория: Педагогика | Добавил: sveta (18.05.2009)
| Автор: Г. Громико
Просмотров: 1675
| Рейтинг: 5.0 |
Вы овладеете английским!
Вы верите, что всего за несколько часов можно понять, как поставить правильное произношение, не изучая долго и нудно теоретическую фонетику, а всего-лишь поймав "фокус" языка?
Вы верите, что за несколько часов можно понять всю систему английских времен, которую безуспешно учат годами в школе, институте или на курсах?
Вы верите, что вместо скучных учебников можно заниматься по Вашим любимым фильмам и сериалам, испытывая при этом восторг и наслаждение от занятий английским?
Мы не только верим, а и твердо убеждены, так как уже сотни людей прошли по этому пути и поделились с нами своми успехами и достижениями!
И мы верим в Вас, потому что Вы легко научились говорить на языке, который на порядок сложнее английского!
Поэтому более простым и логичным английским Вы овладеете гораздо быстрее и легче! Конечно,если будете делать это правильно, естественным путем - моделируя носителей языка. Руководствуясь при этом не громоздкими правилами, а простыми и понятными визуальными моделями!
Получите бесплатно материалы - подпишитесь на рассылку!
Получите результат немедленно - приступайте к занятиям прямо сейчас!
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Главная страница 
Одного разу поставивши запитання "А чи існує сьогодні в педагогіці теорія?", я вже не міг зупинитись. "Є чи ні?" - спочатку думав я. Потім запитання перейшло в "А що таке теорія педагогіки?". Далі воно перейшло взагалі в "А що таке теорія?" і вже в самому кінці в "А що таке педагогіка?"
Початок цитати <...> педагогіка зачарована. Вона перебуває у «скляній труні», за стінами якої світ живе своїм життям, а «спляча красуня» бачить тільки свої сни. Педагогіка намагається прокинутись, але поки ще не вміє відрізнити сон від реальності. Як це можна зробити? Є древній принцип Конфуція: називати речі своїми іменами. Розчаклування педагогіки, перехід від сну до реальності здійсненний, на думку Конфуція, через виправлення імен:
