Навчання - дорогоцінне надбання людського суспільства. Воно покликано задовольняти найважливіші життєві потреби людини. Але навчання не є стихія, воно не може стояти поза увагою людини Висока культура матеріального й духовного життя викликає все нові й нові якості навчання, ставить завдання його високої культури. Пронизуючі все суспільне життя, задовольняючи його вимоги, навчання не може не розвивати своєї гнучкості, багатства та краси. Було б помилково обмежитись увагою лише до шкільного навчання та ВНЗ та занедбати все те, що підноситься над ним. Навчання впродовж усього життя - головна риса, що характеризує високоосвічених людей нашого часу.
Громадсько-активна школа - це навчальний заклад, в якому велика увага приділяється налагодженню партнерських стосунків між школою та всіма ресурсами, що існують у громаді. У ГАШ значна увага приділяється освітнім, соціальним, оздоровчим послугам; розвитку молодіжного руху та залучення громадян; покращенню навчання учнів; зміцненню родини та відносин між мешканцями громади. Школи стають освітніми, культурними центрами, а також центрами відпочинку для осіб будь-якого віку. Вони відкриті для кожного - цілий день, кожен день, у вечорі та на вихідних. Використовуючи загальноосвітні школи як громадські центри, ГАШ залучають нових партнерів, тим самим створюючи великий спектр послуг для дітей, молоді, сімей і громад. Численні дослідження та значний досвід свідчать, що молоді потрібен великий вибір можливостей і підтримка. Тому діяльність ГАШ позитивно впливає не лише на самооцінку молодих людей, а й на розвиток громади в цілому.
Основою ГАШ є твердження про те, що школа не може існувати окремо від потреб громади, саме вона може стати ініціатором розвитку місцевої громади. Модель ГАШ дозволяє загальноосвітній школі стати громадсько-активною без збитку для її головних функцій. ГАШ ставить перед собою мету не просто надавати освітні послуги учням, але й розвивати громаду, залучати батьків і мешканців до вирішення соціальних чи інших проблем, які існують як у школі, так і в громаді.
Для того, щоб усе вищезазначене здійснилось, необхідно перебудувати систему діяльності загальноосвітнього закладу певним чином. Усі процеси, що відбуваються на базі загальноосвітнього закладу, розподіляються на три напрями: демократизація, волонтерство, партнерство. У рамках кожного напряму визначаються цілі, розробляються технології та з'являється цілісна система роботи всього навчального закладу. Школи надають своїм випускникам не тільки необхідний рівень академічної освіти, але й навички громадської активності та самореалізації. Така робота дозволяє вирішити соціальні потреби громади.
Безперечно, кожна країна має свою освітню політику, програми та практики, але потреба залучення громади, бізнес-структур і влади до процесу прийняття рішень, однакова, незалежно від того, в якій країні ГАШ знаходяться. Коли люди вирішують, що вони хочуть, щоб їхня школа стала громадсько-активною, вони розуміють, що починати треба з перебудови структури самої школи. Усе більше й більше людей починає долучатись до процесів прийняття рішень, що є першим важливим кроком. І згодом ми починаємо чути все менше «моя школа», а більше «наша школа», «наша громада».
Важливість залучення громади для створення хорошої школи, що Ханіфан зрозумів у сільській Америці на початку XX століття, ми відкрили для себе в Україні наприкінці століття, працюючи в сільських і міських школах. Вибираючи стимулюючу суспільну участь як основний фокус нашої моделі ГАШ, ми створюємо соціальний капітал, який може використовуватися для поліпшення життя в наших громадах. Це втілюється у всіх трьох компонентах моделі: демократизація, волонтерство й партнерство: «Ти віддаєш громаді, а громада повертає тобі». Школи стають центром розвитку громади та ресурсних центрів для інших шкіл і інститутів суспільства, які поділяють наші цілі.
Із часу проголошення своєї незалежності в 1991 році, Україна обрала шлях побудови вільного демократичного суспільства, що у свою чергу передбачає перехід до децентралізованої моделі управління та розвитку громадського сектору. Участь громади в управлінні освітою реальна лише в демократичній правовій державі, де розвивається громадянське суспільство. В умовах демократії та верховенства права громадська думка стає своєрідним інформаційним сигналом, систематичне надходження якого дозволяє освітянам об'єктивно оцінювати результати роботи навчальних закладів і коригувати цю роботу відповідно до суспільних потреб та інтересів більшості учасників навчально-виховного процесу.
Централізоване державне управління освітою є чи не найбільшою перешкодою розвитку системи, її реформування, оскільки закріплює закритий характер освіти, її нездатність до самоорганізації, сприяє збереженню авторитарного характеру української школи, забезпечує панування в системі освітньої бюрократії, яка в умовах обмеженості коштів на потреби освіти та відсутності дієвих стимулів продуктивного навчання орієнтуєтьсь у своїй діяльності на формальні показники та власні інтереси. Натомість інтереси учнів, їхніх батьків, не кажучи вже про інтереси членів місцевої громади, реальний навчальний план школи враховує мінімально.
Роль школи як осередку розвитку місцевої громади та державно-громадська модель управління школою не є абсолютно новими для України.
Здавна школа була нарівні з церквою центром соціального та культурного життя місцевих громад. Ще у XIX столітті в українських школах діяли громадські опікунсько-наглядові інституції - шкільні ради - саме тоді, коли ця система в європейських країнах лише формувалась. Шкільна рада здійснювала нагляд за однією або кількома школами однієї місцевості та складалася з представників церкви, місцевого самоврядування та школи. Функціями шкільної ради були управління бюджетом школи, затвердження часу навчання та розкладу уроків, ведення обліку видатків школи, її документації, фінансових звітів тощо.
Радянський закон про освіту також передбачав діяльність шкільних рад, які обирались на зборах колективу школи. Проте, вони були лише рудиментами громадського компоненту в управлінні освітою та призначалися для декорування «фасаду» авторитарної радянської школи. Освіті в СРСР вимагалось бути державною та функціонувати планово, згідно з волею вищих керівників. Управлінці планували діяльність освітніх закладів, виходячи із нібито виявлених ними суспільних потреб, а учасники навчально-виховного процесу мали виконувати визначені планами цілі та показники.
Після проголошення Україною незалежності в 1991 році, в освіті відбувся цілий ряд реформ у напрямі демократизації та гуманізації освіти. Закон України «Про загальну середню освіту» (1999) проголосив загальні збори органом шкільного самоконтролю. Проте, цю інституцію не можна визнати органом громадської опіки над школою, оскільки закон не наділяє збори реальними правами й обов'язками. Не передбачає він і формування цими зборами постійно діючого самоврядного органу, який спільно з адміністрацією керував би шкільним життям. Проект «Типового положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу» Міністерства освіти і науки України визначає піклувальну раду школи постійно діючим «органом громадського самоврядування». Позитивним є те, що проект передбачає формування піклувальної ради не лише з батьків і вчителів, а й з ширшого кола її представників: громадських лідерів, керівників місцевих органів влади, підприємців, працівників вищих і професійно-технічних навчальних закладів, установ науки та культури, членів місцевих громадських організацій. Проте, знову ж таки, піклувальна рада бачиться тільки як допоміжний орган для школи, який «виконує дорадчі функції з питань, що стосуються матеріально-технічного забезпечення».
Ал Дісі, відомий діяч руху ГАШ, під час проведення міжнародної конференції, зазначив: «Школи - це найлогічніша об'єднуюча ідея для відродження місцевих спільнот. По-перше, вони є всюди. У кожному місті, містечку, селі та мікрорайоні є школи. По-друге, привносячи фундаментальні характеристики громадянського суспільства у зміст і стиль викладання, школи можуть допомогти формувати в молоді звички та навички, необхідні для ефективної громадянської участі й активної позиції як сьогодні, так і завтра. По-третє, використовуючи людські та матеріальні ресурси, місцеві зв'язки та репутацію, школи можуть функціонувати як ресурсні центри подовженого дня для місцевої громади, що сприяють місцевим ініціативам і спрямовані на широкий спектр місцевих завдань».
Категория: Педагогика | Добавил: sveta (18.05.2009)
| Автор: osvita-ua.net
Просмотров: 2630
| Рейтинг: 0.0 |
Вы овладеете английским!
Вы верите, что всего за несколько часов можно понять, как поставить правильное произношение, не изучая долго и нудно теоретическую фонетику, а всего-лишь поймав "фокус" языка?
Вы верите, что за несколько часов можно понять всю систему английских времен, которую безуспешно учат годами в школе, институте или на курсах?
Вы верите, что вместо скучных учебников можно заниматься по Вашим любимым фильмам и сериалам, испытывая при этом восторг и наслаждение от занятий английским?
Мы не только верим, а и твердо убеждены, так как уже сотни людей прошли по этому пути и поделились с нами своми успехами и достижениями!
И мы верим в Вас, потому что Вы легко научились говорить на языке, который на порядок сложнее английского!
Поэтому более простым и логичным английским Вы овладеете гораздо быстрее и легче! Конечно,если будете делать это правильно, естественным путем - моделируя носителей языка. Руководствуясь при этом не громоздкими правилами, а простыми и понятными визуальными моделями!
Получите бесплатно материалы - подпишитесь на рассылку!
Получите результат немедленно - приступайте к занятиям прямо сейчас!
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Главная страница 
Навчання - дорогоцінне надбання людського суспільства. Воно покликано задовольняти найважливіші життєві потреби людини. Але навчання не є стихія, воно не може стояти поза увагою людини
