Почему все славяне понимают другие славянские языки без переводчиков (в том числе белорусы и украинцы), и только одни русские славянских языков не понимают - и им кажутся непонятными даже так называемые "восточнославянские" языки Беларуси и Украины? Почему в России с пренебрежением относятся к якобы братскому славянскому украинскому языку, почему его никогда не преподавали и не преподают сегодня в российских школах, не хотят его учить русские в Восточной Украине и активно протестуют против самого статуса украинского языка как государственного на Украине? Хотя это - язык Киева, Матери городов Русских и Крестителя Руси, это сама СУТЬ РУСИ. Откуда этот странный для славян сепаратизм россиян, нежелание считать общими истоками Украину и Беларусь - ВКЛ [Великое Княжество Литовское. - Авт.]? Ответить на эти и другие вопросы, наверно, поможет сама история становления языка России, который лишь с огромной натяжкой можно называть "русским" и тем более "славянским"...
НЕСЛАВЯНСКАЯ РОССИЯ Начиная разговор о русском (российском) языке, следует прежде всего вспомнить, что Россия - это неславянская страна. К территориям, населенным древними околославянскими народностями, можно отнести лишь Смоленск, Курск, Брянск - территории древних кривичей (славянизированных западными славянами балтов). Остальные земли - финские, где никаких славян никогда не жило: чудь, мурома, мордва, пермь, вятичи и прочие. Сами главные топонимы исторической Московии - все финские: Москва, Муром, Рязань (Эрзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула и т. д. Эти территории были за несколько веков завоеваны колонистами-ободритами Рюрика, приплывшими с Лабы (Эльбы), однако число колонистов (построивших возле Ладоги Новгород - как продолжение существовавшего тогда полабского Старогорода - ныне Ольденбурга) было в этих краях крайне мало. В редких городках-крепостях, основанных ободритами-русинами и норманнами (датчанами и шведами), жила горстка колониальных правителей с дружиной - сеть этих крепостей-колоний и называлась "Русью". А 90 - 95% населения края было неславянскими туземцами, подчинявшимися этим более цивилизованным оккупантам. Языком колоний был славянский койне - то есть язык, служащий для общения между народами с разными диалектами и языками. Постепенно за многие века местное туземное население перенимало этот койне; в Новгородской земле, как пишет академик Янов, этот процесс занял минимум 250 лет - судя по языку берестяных грамот, который из саамского становится постепенно индоевропейским, славянским аналитическим языком (с вынесенными за слово флексиями) и только затем нормальным славянским синтетическим. Кстати, об этом и пишет Нестор в "Повести временных лет": что саамы Ладоги постепенно выучили славянский язык Рюрика и стали после этого называться "словенами" - то есть понимающими слово, в противоположность "немцам", немым - то есть языка не понимающим. (Термин "славяне" не имеет никакого отношения к термину "словене", так как происходит от изначального "склавены"). Вторыми после ладожских саамов стали перенимать славянский койне северные финские народы - мурома, весь (вепсы), чудь, но у них процесс занял гораздо больше времени, а у более южных финнов непосредственно мордовской Москвы и ее окружения принятие славянского койне затянулось до петровских времен, а кое-где и сохранились свои исконные туземные языки - как язык эрзя Рязани или финский говор вятичей. Характерное "оканье" населения Центральной России сегодня ошибочно считается "старославянским", хотя это - чисто финский диалект, который как раз отражает незавершенность славянизации края. (Кстати, лапти - это тоже чисто финский атрибут: славяне никогда лаптей не носили, а носили только кожаную обувь - тогда как все финские народы носят лапти.) Во время Золотой Орды Московия на три века уходит к этнически родственным народам финно-угров, которые собирали под свою власть ордынские цари. В этот период на язык региона оказывает огромное влияние тюркский язык (как часть вообще огромного влияния Азии). Показательна книга Афанасия Никитина (конец XV века) о "хождении за три моря". Там автор запросто переходит со славяно-финского койне Московии на ордынский язык, разницы в них не видя, а заканчивает свою книгу благодарственной молитвой: "Во имя Аллаха Милостивого и Милосердного и Исуса Духа Божия. Аллах велик..." В подлиннике: "Бисмилля Рахман Рахим. Иса Рух Уалло. Аллах акбар. Аллах керим". В то время общей для Московии и Орды была религия, являвшаяся гибридом ислама и христианства арианского толка (равно почитали Иисуса и Магомета), а разделение веры произошло с 1589 г., когда Москва приняла греческий канон, а Казань приняла чистый ислам. В средневековой Московии существовало одновременно несколько языков: околославянский койне - как язык княжеской знати и народные языки туземцев (финские). Тюркские языки как религиозные в период пребывания в Орде и после захвата Иваном Грозным власти в Орде (до 1589 г.). И, наконец, болгарский язык - как язык православных текстов и религиозных культов. Вся эта смесь в итоге и стала основой для нынешнего русского языка, совпадающего в лексике только на 30 - 40% с другими славянскими языками, у которых (включая белорусский и украинский) это совпадение несоизмеримо выше и составляет 70 - 80%. Сегодня российские лингвисты в основном сводят истоки современного русского языка только к двум составляющим: это народный язык России (отнюдь не славянский, а славяно-финский койне с большим тюркским и монгольским влиянием) - и болгарский (древнеболгарский), он же "церковнославянский". (В качестве третьего языка России можно назвать современный литературный русский язык, который является совершенно искусственным кабинетным изобретением, эдаким "эсперанто" на основе двух указанных выше языков-источников; на этом "эсперанто" я и пишу статью.)
БОЛГАРСКАЯ СОСТАВНАЯ Почему нынешний русский язык более похож на болгарский и сербский языки, чем на белорусский и украинский? (При этом в одну языковую группу с русским относят почему-то именно эти два языка, а не болгарский и сербский.) Это кажется странным, ведь территориально Россия не граничит с Балканами, а граничит с белорусами и украинцами, у которых в языках почти нет никакого болгарского влияния, а если оно и находится, то это - привнесенные уже через Россию балканские языковые реалии. В том и дело, что в России своих коренных славян не было (кроме редких поселений украинцев в Суздальской земле в XII веке и массовых порабощений белорусов и украинцев в ходе войн Московии против ВКЛ и Речи Посполитой: только в войне 1654 - 1667 гг. московиты захватили в рабство несколько десятков тысяч белорусов). А потому изучение туземцами Московии славянского языка шло через религию, которая опиралась на болгарские тексты. Вот почему мордва Рязани, Москвы, Тулы, Костромы, Вятки, Мурома и прочих финских земель познавала славянский язык от болгарского языка - не имея своего местного славянского. И по этой причине даже то небольшое славянское содержание нынешнего русского языка (около 30 - 40% славянской лексики против 60 - 70% лексики финской и тюркской) - оно не общее с белорусами и украинцами, а общее с болгарами, от болгарских книг. А вот в Беларуси и Украине ситуация была иной: тут местное население (наполовину балтское в Беларуси и наполовину сарматское в Украине) все-таки имело народные славянские говоры, которые и не позволили внедряться болгарской лексике из православных книг, подменяя свою исконную местную славянскую лексику.
СЛАВЯНСКИЙ ЛИ ЯЗЫК РОССИИ? Есть три момента, которые усиленно прячут все российские лингвисты (хотя, как в народе говорят, шила в мешке не утаишь). 1) До XVIII века язык Московии не считался никем в мире русским языком, а назывался конкретно языком московитов, московитским. 2) Русским языком до этого времени назывался именно и только украинский язык. 3) Язык Московии - московитский язык - не признавался до этого времени европейскими лингвистами (в том числе славянских стран) даже славянским языком, а относился к финским говорам. Конечно, сегодня все не так: ради имперских интересов завоевания славянских стран Россия оказала огромное влияние на свою лингвистическую науку, ставя ей задачу придания языку России "славянского статуса". Причем, если бы западнее России жили германские народы, то точно так она бы доказывала, что русский язык - из семьи германских языков: ибо таков был бы заказ империи. И языковые реформы российского языка, начатые еще Ломоносовым, были как раз направлены на акцентирование его слабых славянских черт. Однако, как писал еще 150 лет назад польский славист Ежи Лещинский о родственных славянам западных балтах, "прусский язык имеет намного больше оснований считаться славянским, чем великорусский, у которого с польским языком и другими славянскими гораздо меньше общего, чем даже у западнобалтского прусского языка". Напомню, что Россия стала называться "Россией" впервые официально только при Петре I, который считал прежнее название - Московия - темным и мракобесным. Петр не только стал насильно брить бороды, запретил ношение всеми женщинами Московии чадры на азиатский манер и запретил гаремы (терема, где женщин держали взаперти), но и в поездках по Европе добивался от картографов, чтобы отныне на картах его страну называли не Московией или Московитией, как прежде, а Россией. И чтобы самих московитов стали впервые в истории считать славянами, что было общей стратегией по "прорубанию окна в Европу" - вкупе с просьбой Петра перенести восточную границу Европы от границы между Московией и ВКЛ теперь уже до Урала, включая тем самым впервые в истории географически Московию в состав Европы. До этого польские и чешские лингвисты и создатели славянских грамматик четко разграничивали русский язык (украинский) и московитский, а сам этот московитский язык не причисляли к семье славянских языков. Ибо язык Московии был скуден на славянскую лексику. Как пишет российский лингвист И. С. Улуханов в работе "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972), круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI - XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики. В "Парижском словаре московитов" (1586) среди ВСЕГО СЛОВАРЯ народа московитов находим, как пишет И. С. Улуханов, лишь слова "владыка" и "злат". В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 - 1619) их уже больше - целых 16 слов ("благо", "блажить", "бранить", "воскресенье", "воскреснуть", "враг", "время", "ладья", "немощь", "пещера", "помощь", "праздникъ", "прапоръ", "разробление", "сладкий", "храмъ"). В книге "Грамматика языка московитов" немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696) - их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским "оканьем" в приставках - типа "розсуждать"). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках - финская и тюркская. У лингвистов той эпохи не было никаких оснований относить язык московитов к "славянским языкам", так как самих славянизмов в устной речи не было (а именно устная речь народа является тут критерием). А потому и разговорный язык Московии не считался ни славянским, ни даже околорусским: крестьяне Московии говорили на своих финских говорах. Характерный пример: русского языка не знал и мордвин Иван Сусанин Костромского уезда, а его родня, подавая челобитную царице, платила толмачу за перевод с финского костромского на российский "государев" язык. Забавно, что сегодня абсолютно мордовская Кострома считается в России "эталоном" "русскости" и "славянства" (даже рок-группа есть такая, поющая мордовские песни Костромы на русском языке, выдавая их за якобы "славянские"), хотя еще два столетия назад никто в Костроме по-славянски не говорил. И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), - ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают. Напомню, что после Люблинской унии 1569 года, когда белорусы создали с поляками союзное государство - Республику (по-польски - Речь Посполитая), ВКЛ сохраняло своим государственным языком белорусский (то есть русинский), а Польша ввела государственным латинский язык. Но это вовсе не говорит о том, что народный язык поляков - это латинский язык. Точно так и русский язык не был тогда народным в Московии-России - пока российские деревни его не выучили. Вот еще пример: сегодня (и исстари) в деревнях Смоленской, Курской и Брянской областей (входивших когда-то в состав ВКЛ) говорят вовсе не на русском, а на белорусском языке. На литературном русском там не говорят, как и никто не "окает" - отражая финский акцент, как в Рязанской или в Московской областях, а говорят совершенно на том языке, на котором говорят селяне Витебской или Минской областей. Любой лингвист должен делать один вывод: в этих российских областях живет белорусское население, ибо говорит на белорусском языке. Но это население относят этнически почему-то к "окающим" восточным соседям, которые во времена Лудольфа там знали только 41 славянское слово.
Вы верите, что всего за несколько часов можно понять, как поставить правильное произношение, не изучая долго и нудно теоретическую фонетику, а всего-лишь поймав "фокус" языка?
Вы верите, что за несколько часов можно понять всю систему английских времен, которую безуспешно учат годами в школе, институте или на курсах?
Вы верите, что вместо скучных учебников можно заниматься по Вашим любимым фильмам и сериалам, испытывая при этом восторг и наслаждение от занятий английским?
Мы не только верим, а и твердо убеждены, так как уже сотни людей прошли по этому пути и поделились с нами своми успехами и достижениями!
И мы верим в Вас, потому что Вы легко научились говорить на языке, который на порядок сложнее английского!
Поэтому более простым и логичным английским Вы овладеете гораздо быстрее и легче! Конечно,если будете делать это правильно, естественным путем - моделируя носителей языка. Руководствуясь при этом не громоздкими правилами, а простыми и понятными визуальными моделями!
Получите бесплатно материалы - подпишитесь на рассылку!
Получите результат немедленно - приступайте к занятиям прямо сейчас!
Интересно, кто финансирует забавы под вывеской "русский язык - неславянский язык", цель которой доказать, что русский язык произошел от чего-то там.
Уже же давно доказано - русский язык прроизошел от коми-языка. Перед этим столь же убедительно доказано, что русский язык произошел от языка негров Атлантиды, от языка марсианских крыс и меркурианских сусликов.
И вот появляется еще один знаток, который, надо прямо признать, имеет смелость опровергать давно и безнадежно установленное.
Увы, но кроме смелости, в этом опровержении ничего нет. Только не спрашивайте об аргументации этого учреждения. Вы же не попросите описать грамматику меркурианских сусликов, произошедшую от языка солнечных пятен.
wariat -- це людина, яка мислить трохи інакше, ніж решта людства... Варіативно мисляча людина, від латинського прикметника - "variatus, а, um" - різноманітний. Все просто., ХТО ТАКІ ВАР'ЯТ?
Вар'ят ня ўмее выбіраць, і ў гэтым уся яго бяда. Вар'ят надта давярае ўяўленьню і не зьвяртае ўвагу на тое, што бачыць. Кожны чалавек у чым-небудзь мае рацыю, а ў астатнім - вар'ят. Кожнаму здараецца фантазіраваць, але той, хто ня ўмее своечасова спыніцца і вярнуцца да звыклага пункту гледжаньня, - рызыкуе зьехаць з глузду. Каб звар'яцець, трэба доўга і ўпарта думаць пра тое чаго не разумееш. Ментальным альпінізмам займаюцца і вар'яты, і мастакі, а розьніца паміж імі - у тым, што вар'ят ня ўмее спусціцца з гары сваіх сумневаў і распавесьці пра зоркі, якія пабачыў зблізу. Сумнеў - гэта лёгкая форма вар'яцтва: распад асобы, які яшчэ не стаўся незваротным. Вар'ят жыве нібыта ў бясконцай рэпетыцыі, жыцьцё ж іншых - бясконцыя гастролі. Вар'ята мала хто разумее. У вар'ята просяць парады ў апошнюю чаргу. Ён вечна апынаецца лішнім у справах гэтага сьвету, у тым ліку - ва ўласным жыцьці. Вар'ят парваў дыпламатычныя стасункі з рэчаіснасьцю, ён лічыць навакольнае быцьцё незаконным, і таму не жадае мець агульных справаў з нахабнымі прывідамі, якімі здаюцца яму людзі й рэчы. Вар'ят жыве па той бок далягляду - ня тут, не цяпер. Ён дакранаецца да рэальнасці, але ня можа на яе абаперціся. Вар'ят хацеў бы быць такім, як усе, быць чалавекам, але ў яго гэта не заўсёды атрымліваецца. Вар'яцтва (як і стан мастака, які чакае натхненьня) - гэта неверагодная адзінота: чалавеку няма з кім пагадзіцца. І найперш, ён ня можа пагадзіцца з самім сабой. Усё тое, што адбываецца з ім ці з іншымі людзьмі, рэчамі, словамі, падаецца яму няслушным і крыўдным.
Щоправда, за всі чотирнадцять років свого гетьманування Кирило Розумовський лише кілька разів приїздив в Україну, довіряючи справи царським чиновникам. Взагалі Єлизаветинське правління було сприятливим для українства: були виведені майже всі царські війська, що так об'їдали селян ще з часів Івана Скоропадського, скасовано необмежену владу російських урядовців, поновлювалось самоврядування. Сам гетьман планував перевести свою резиденцію з Глухова до Батурина, що недвозначно свідчить про його ставлення до Івана Мазепи. Планував він відродити зруйновану за наказом Петра гетьманську столицю, а також заснувати тут перший український університет. На 1760 рік був розроблений детальний план діяльності цього вищого навчального закладу. Дев'ять кафедр охоплювали як гуманітарні, так і точні науки, а за гетьманом лишалося пожиттєве право фундатора та проректора. Кирило Розумовський встиг здійснити судову реформу, яка на певний час ще більше зміцнила права козацької старшини, бо відповідала її інтересам. Він домігся ліквідації поборів з місцевого населення, запроваджених ще з часів гетьманування І.Самойловича та І.Мазепи; домігся скасування митниць та проголошення вільної торгівлі між Україною та Росією, а козацька старшина отримала виключне право на ґуральництво.
Але в 1760 році несподівано померла імператриця Єлизавета і почалася епоха остаточного закріпачення Малоросії, як звично стали називати Україну. Нова цариця - Катерина, зійти на престол якій допомагав і Розумовський, з перших днів повела політику, зовсім протилежну політиці Єлизавети. Гетьман відчував, що його права обмежуються на всіх рівнях, а засилля царських чиновників стає очевидним: ніякі прохання та депутації від козацтва не могли змінити політичного курсу Катерини ІІ на повне поневолення українського краю. У таємній інструкції до Сенату імператриця писала: "Малоросія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції і правляться дарованими їм привілеями...". Розумовському вона запропонувала добровільно зректися гетьманства і він виконав її волю. Будь-яка автономія була скасована, Україна стала безправною колонією Російської імперії. А це ще й означало, що прискорився процес закріпачення селян та вільних козаків, який не припинявся протягом всього цього часу. Що вже говорити про освіту, культуру, мову! На схилі років, як пише дехто з істориків, Кирило Григорович все-таки осягнув, який шанс давала доля Україні: саме через родину простого козака Розума отримати мирно і безкровно незалежність. Не судилося...
На 80-і роки XVIII століття, за так званою ревізією, Кирило Розумовський був одним з найбільших багатіїв імперії (це і його власні маєтності, посаг дружини та спадок брата Олексія - обоє померли ще в 1771 році). Проте це не завадило Катерині ІІ позбавити його гетьманства, а далі вона заборонила йому навіть жити в Україні. Тому Кирило Розумовський тривалий час перебував за кордоном, потім у Петербурзі та Москві. Лише в 1794 переїхав до свого палацу в Батурині і доживав віку одинаком. Помер останній гетьман України в січні 1803 року, поховали його у церкві Воскресіння Христового, що була споруджена його коштом на місці мазепинської, зруйнованої О.Меншиковим.
По собі залишив Розумовський трьох синів, які стали видатними людьми свого часу. Олексій став сенатором, міністром народної освіти, Андрій - дипломатом, близьким приятелем композиторів Й.Гайдна, В.-А.Моцарта, Л.Бетховена. Одним з визначних геологів Російської імперії був Григорій, почесний член кількох іноземних академій. Відкритий ним мінерал названий на його честь - Розумовськіт.
Великий рід козака Розума залишив помітний слід на землі. І святкуючи чергову річницю нашої незалежності, не забуваймо, що на її олтар поклали свою частку і брати Розумовські. Наталка ЩИРА, Укрінформ
ОСТАННІЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ 29 березня 2003 року - 275 років від дня народження К.Г.Розумовського (1728-1803), останнього гетьмана Лівобережної України
"У всякого своя доля"... Мимоволі згадуються ці Шевченкові рядки, коли знайомишся з життєвим шляхом двох братів Розумовських - Олексія і Кирила. Як багато, виявляється, важить Його Величність Випадок! Зростали собі сини козака Григорія Розума в селі Лемеші на Чернігівщині і гадки не мали, що злетять на саму вершину неозорої Російської імперії. Все вирішив випадок. Співав якось, випасаючи худобу край дороги, старший - Олексій, а повз проїжджав царський полковник Ф.Вишневський. Зупинив свою карету царський сановник, зачарований голосом парубка, та й запропонував йому їхати до Петербурга, щоб співати там у придворній капелі. Так 1731 року Олексій Розум опинився у столиці, де не лише його голос, а й врода привернули увагу самої цариці Єлизавети Петрівни. І почалася карколомна кар'єра Олексія - уже не Розума, а Розумовського, всемогутнього фаворита імператриці, який за своєю роллю в державних справах дорівнювався цареві.
Отож невдовзі, а саме 1741 року, забирає Олексій Григорович свого молодшого брата Кирила до столиці. А о скільки той мав велику охоту до освіти, то посилає його казенним коштом вчитися за кордон. Протягом 1743-1745 років. Кирило Розумовський навчається в Німеччині, Франції та інших країнах Європи. Математику вивчав у знаменитого Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Данцигу, побував у Франції, Італії. Оволодів німецькою, французькою, латинською мовами, знався на географії, універсальній історії. Повернувся із-за кордону всебічно освіченим, з хорошими манерами, м'яким, іронічним і водночас доброзичливим до оточення. Тут слід зауважити, що історики майже в один голос твердять, що обидва сановні брати анітрохи не зазналися, не стали ні пихатими, ні чванькуватими, а це - ознака таки немалого розуму та вродженої інтелігентності.
1744 року Олексія та Кирила царською милістю возвели до статусу графів Російської імперії. Тоді ж Кирило став президентом Петербурзької Академії наук. Та для України, певно, важливішим став 1746 рік: весілля Кирила Розумовського та Катерини Наришкіної, внучатої сестри імператриці Єлизавети, виявилося гарною нагодою для української старшини (Я.Лизогуба, М.Ханенка, В.Гудовича) порушити клопотання перед російським урядом про відновлення гетьманства. Врешті, гетьманська влада означала автономність краю, а вона була втрачена ще за часів Петра Першого, який 1722 року скасував гетьманський устрій. Імператриця Єлизавета погодилась на відновлення гетьманства, пов'язуючи його з особою Кирила Григоровича. Невдовзі урочисте обрання гетьмана відбулося у Глухові, правда, сам Розумовський на ньому не був присутній. Йому надавались величезні маєтності, на офіційних церемоніях він сидів поряд із генерал-аншефами, бо рівнявся чином із фельдмаршалами, користувався особливою довірою та "благоговінням" цариці, а українські землі перейшли із відомства Сенату до Колегії іноземних справ.
"Сыну неба": Уважаемый! Не нужно русских и польских князей причислять к т.н. украинской аристократии (особенно недотёпу Кирюху Розумовского, которого Екатерина взяла на потеху к себе на короткое время, потому что пел хорошо, а потом вышвырнула вон, а он в своей деревне хвастал, какой он крутой. Был по-моему, потешным гетманом Малороссии, смеха ради!). Т.н. украинцы были беглыми крестьянами и казаками, а аристократами в Малороссии ВСЕГДА были только русские и поляки. И не надо причислять к т.н. украинской нации Киевскую Русь. После монголького нашествия весь народ из тех мест, и аристократы, и крестьяне, ушли на Север. В Киеве из 60 тыс населения осталось только 500 человек к концу 13 века. Не случайно Ключевский подметил такое явление в конце 19 в: в крестьянских избах Тверской, Владимирской, Рязанской и др. губерний матери рассказывают детям о Владимире Красном Солнышке и Добрыне Никитиче, а в Малороссии поют казацкие плачи. Поэтому не нужно приписывать РУССКУЮ историю к т.н. Украине. Такой нации нет и никогда не было, а т.н. украинская мова - это деревенский диалект польского и русского языков, сформировавшийся в 17-19 веках среди малороссийской черни. P.S. А что, в мове даже нет своего эквивалента слова "сумасшедший"? Используюте польское слово Wariat?
Варьяту Capri . Стосовно української аристократії. ось коротенький список: Російський генерал-фельдмаршал Кирило Розумовський (Розум) - фаворит Катерини, деякий час правив Російською імперією і дечого все-таки домігся для України; Байда Вишневецький - хоч і шароварний , але ж Князь; Данило Галицький - не шароварний а коронований Король Руський; князі Острозькі, Чортомлинські, Гвоздецькі, Глінські (козак Мамай - засновник роду Глінських, дід Московського царя (прости господи і згадувать) Івана Грозного), ..., не буду перелічувати всіх Київських князів; Поміщики Гоголь, Котляревський, Косач, Саксаганський, Симиренко, Нечуй-Левицький, Сошенко і т.д. Але серед української шляхти була значна частина запроданців, які ставали на бік то польської шляхти (ополячувались, ставали католиками), то потім перейшли на службу до Московських та Пітерських їх велічеств царей "каранованних варов в законнє". А взагалі я не поважаю (в цілому як клас) аристократію, і моє враження про них, як про озброєних бандитів, грабіжників, які з зброєю в руках добували собі на харчування , грабуючи цілі народи, придворних (звідси дворяни) "шістьорок" різних там королів, царів, султанів та інших коронованих "ВОРОВ В ЗАКОНЕ"" Тупі , неграмотні , обмежені тварини з людською подобою, які з часом виробили певний етикет , навчились грамоти, стали письменними, навіть митись почали. Служили не народу чи якійсь там нації. Верай і правдай служілі батюшке-царю, (королю, султану, князю, кагану, хану, імператору, кому завгодно). Мабуть трохи перебільшив - були ж і сред них ЛЮДИ, якими можна пишатись.
Варьяту Capri . Прохання - назви бодай 3 10-к представників "русскай арістакратіі" етнічно "русскава" походження. Тільки давай домовимось - татар, німців, поляків, литовців, французів, шведів (в тому числі і Рюриковичів), украаінців, грузинів, італійців і іже з ними до цього списку не включати. Тільки етнічних "русскіх". Я навіть допоможу і почну список: 1) Меньшиков (ініціали не пам'ятаю) - Петро 1 помітив і підібрав молодого кмітливого хлопця на одному з московських базарів, коли той торгувавв пиріжками, пізніше став при Петрі 1 важливим політичним діячем Російської імперії. Після смерті Петра зазнав гонінь - простий русский був чужим серед "руускай арістакратіі)" 2) ...
Протиприродний процес цього об’язичування, навіть лише тільки через відсутність у ньому нативного носія язика (але мабуть що не тільки з цієї причини) не може потягнути за собою появи справжнього носія, для якого б даний язик справді був рідним. Адже справжня рідна мова, як би ті батьки не городили, все одно не могла не пробиватися до дитини через безліч шпарин, які при всьому бажанні неможливо заткнути (у вигляді тону, міміки, жестів, артикуляції, поведінки, інших речей, притаманних справді рідній мові). Усе це вже щось, навіть коли не враховувати, що дитина на світ появляється в уже настільки сформованому вигляді, що не раз доводилось чути, що багато хто думає, ніби є підстави вважати, що змінюється людина протягом цілого життя лише тільки поверхово, а по суті ж усі покидають цей світ такими самісінькими, якими уперше в ньому появилися. Сприйняття значної відмінності вивченої мови від справжньої, з боку носіїв справжньої, деколи буває мало що не комічним. Наприклад якось було приїхали в інститут з Москви люди у відрядження і після того, як поспілкувалися трохи з одною жінкою, кваліфікованим спеціалістом, сказали, що укрАінскій язик - очєнь понятний язик. У той час як нам усім здавалося, що вона з ними весь час російською мовою розмовляла. Хоч ми і помічали, певна річ, що та жінка говорила російською з помітним акцентом. Наслідки такого мовного кульбіту, як забрати рідну мову, а на її місце чужу розмістити, бувають не такими уже й незначними. Перш за все це мабуть - окрім деякого отупіння, адже саме якраз мова пропонує подальшу стежку для розвитку кожної думки - це послаблення усвідомлення нормальності та природності нерозривного зв’язку з рідним народом. Дане послаблення усвідомленості (наявність же свідомості - велика перешкода на шляху цього процесу) спільно з рештою чинників, а їх вистачає, деколи призводить до такої речі, як відкидання особою себе від свого рідного народу. Свідками чого ми частенько на жаль буваємо. І оскільки твердження про відсутність належності до рідного народу завжди буває неправдою, то посеред норм поведінки такої особи укореняється, підминаючи під себе усі інші, "норма" що брехати - це цілком нормально та допустимо. Кожен, хто наприклад хоч трохи знайомий з матеріалами більшості форумів, підтвердить цю очевидність. Інакше (коли коротко) кажучи, у людей, які належать до свого рідного народу, є рідна мова, є й і Батьківщина. Це Богом дана (перш за все для того, щоб було чим звернутися до Нього) рідному народу мова, та земля рідного народу. Якщо ж дана особа не належить ні до якого народу, то рідна мова у неї, (як і Батьківщина), просто _відсутня_. Сурогатними замінниками рідної мови та Батьківщини для таких осіб служать мова, засвоєна першою, та місцевість, де та особа народилася - Родіна. За матеріалами дискусій у форумі ukr.politics (до 18 січня 2003 р.), Олександр Франчук http://www.geocities.com/olexandr
А саме такими людьми є значні маси насильно русифікованих українців. І щоразу, як хтось починає висловлюватися про тотальну русскоязичність наприклад подніпров’я, мені щоразу згадується один невеличкий епізод, свідком якого довелося пару десятків літ тому стати в одному придніпропетровському селі. Через близькість села до Дніпропетровська більшість батьків, може не всі, але принаймні з ким довелося бути знайомим, то усі, посилено змалечку (щоб не калічити дітям життя само собою), розмовляли там з дітьми звичайно що російською мовою. Тому практично усі діти ясно якою мовою (принаймні з незнайомими людьми) говорили. Не думаю що зараз там щось суттєво змінилося. І ось невеличка компанія дорослих і дітей (3-4 річних) ішла собі сільською вуличкою. Дещо стомились, аж тут лавочка біля фіртки при дорозі. Зупинились. Через деякий час привітна жінка трохи старшого аніж середнього віку винесла в подолі з хати дітям яблук. Ото дає вона яблука дітям, а вони їй - майже хором - кожне само за себе, кажуть: "Дякую!". Ефект від простого рідного слова був вражаючий. Це треба було бачити. Від несподіванки жінці аж подих перехопило і на очах щось заблищало. Вона видно була цілком певна, що почує щось типу "спасіба". Я би також на її місці був певний. Так сильно вражену людину не так уже й часто доводилось бачити, і тому це важко забути. Вона тільки повторила потім кілька разів сама до себе: "Дякую, боже, дякую, боже, дякую". Взагалі кажучи, саме поняття рідності напевно що можна віднести до не занадто потужної множини високих, святих понять. І коли хтось хоче дістати відповідь на питання про а що ж то таке рідна мова, то слід було б спершу визначитися, а чому ж це таке питання виникає і у кого. Тому що при нормальному даному від Бога сприйнятті даних Ним же речей, а мова якраз належить до даних Богом народу речей, важко уявити, чого це раптом нормальний син чи дочка рідного народу почне такого роду запитанням задаватись. Ясна річ, тільки плечима здвигнути можна, це мова рідного народу, та мова, яка мені прийшла сама собою коли ще за поділ тримався. Рідне - це дане, а не предмет вибору. Насправді ж проблема у тому, що не сама собою та мова прийшла, тобто у даному випадку язик прийшов, коли те дитя за поділ трималося, і зовсім якраз не рідного народу. Тому й і питання виникає. Такі здавалося б схожі обставини. Але трішечки відмінні. Різниця полягає у тому, що маля зростає зануреним в середовище звуків чужої його батькам мови. Які вивчили оту чужу мову і під тиском, назвемо це так, обставин, вирішили змінити природний хід речей. Замість живої, наскрізь рідної - від елементарних часток чи ще глибше мови, вплетеної міріадами зв’язків в буття рідного народу, вирішили всучити дитині чужорідний продукт, ледве пришпилений збоку (в основному багнетами, кулями та зав’язями облуди) до тіла рідного народу.
Що таке рідна мова, або "какая разніца на каком язикє"
У результаті численних обговорень даного питання, а що ж саме слід називати рідною мовою, було ясно і чітко сформульоване остаточне стисле визначення цього поняття, з точки зору таких людей, для яких поняття рідного народу не є актуальним поняттям (мова думки, з огляду на її безпроблемну свідому змінність, випала з множини претендентів на звання рідної мови іще на ранньому етапі обговорення). Отже "Alex" «alex@usa.net» в повідомленні news:«avtoah$n75$1@news.lucky.net» написав: "Родной язык - язык, на котором человек учился говорить, первый в его жизни язык". Надзвичайно точна фраза. І якщо її доповнити фразою: "А также Родіна - ето мєсто на Зємлє, гдє чєлавєк паявілся на свєт, пєрвоє в єво жізні мєсто", то вийде остаточна цілком завершена сурогатна підміна тих нормальних речей, які для людей, які належать до свого рідного народу, не залежать від випадкових обставин. А саме підміна Батьківщини (Отєчєства), тобто землі рідного народу РОдіною (місцем народження), та підміна духу рідного народу, його мови, тією мовою, яка була засвоєною першою. Для людини, яка належить до свого рідного народу, ні Батьківщина, ні рідна мова не залежать від випадку. Де би така людина не народилася, як би не склалась її доля, а Батьківщина завжди знаходитиметься в одному і тому ж самому місці, і саме якраз там, де земля рідного народу - а рідною мовою завжди буде рідна мова рідного народу. Зовсім інакше для тих, хто шляхом одкидання себе від нього, перестав належати до рідного народу. Батьківщини у такої людини - нема. А місце у вигляді точки на глобусі, де дана людина народилася, звісно що є. Ось і випливає на поверхню спеціальне для одкинутих від рідного народу осіб слово "РОдіна" у розумінні "місцевість, де така одкинута від рідного народу особа народилася". А рідна мова людини, яка причисляє себе до даного народу, що ж, невже може бути іншою, ніж мова рідного народу? У випадку наявності такого причислення кимось себе до того чи іншого народу, навряд чи вийде сприймати це причислення як нефальшиве, якщо воно відбувається одночасно з одкиданням духу рідного народу - його рідної мови. Навіть коли та людина прожила усе життя і жодного слова рідною мовою не те що не знає - не чула ніколи. Ну і що. Одлучіть відразу по народженні маля від мами. А такі випадки в природі були. Доживе оте маля нехай до похилих літ, ні разу не побачивши рідної матері. А при випадковій зустрічі як ви думаєте, невже нічого десь там в глибині душі не здригнеться? Для одкинутих від рідного народу осіб розмова про рідну мову рідного народу не має жодного сенсу через відсутність рідного народу. Тобто цілком природним буде констатувати той факт, що рідна мова для осіб, у яких відсутній рідний народ, також відсутня. Як і Батьківщина. А "істиною" для таких є їхня улюблена фраза: "какая разніца на каком язикє". Й оскільки поняття рідної мови від поняття рідного народу відривається напевно не інакше як разом з особою, яка нормальність такої одірваності стверджує, то чи не слід було би придумати якесь інше слово замість "рідна мова" для тих, у кого відсутній рідний народ, а таких є досить таки помітна кількість. Наприклад "прєдпочтітєльний на даний момєнт язик". "РОдіну" ж придумали таки врешті решт замість Отєчєства з Отчізною, щоби остаточно одірватися від землі рідного народу. Примітивні уявлення про механістичну природу людини, що нібито людина - це щось типу ПЗП, у якому після перепрограмування нічого од того, що там було раніше, не залишається, це усього лише тільки примітивні уявлення. (До того ж ходять вперті чутки, що навіть і з ПЗП після перепрограмування, відповідні специ можуть виловити те, що у ньому було до того.) Іншими словами, якщо навіть в якомусь там ПЗП сліди того, що було там раніше, ніякого не рідного причому, таки зберігаються, то які є підстави думати, що рідна мова рідного народу жодного спадку сину (дочці) того народу від народження не залишає? Навіть якщо склалося так, що першою мовою для такої людини стала не рідна мова рідного народу?
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО" Приказ № 0078/42, 22 июня 1944 года, г. Москва ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА СССР Агентурной разведкой установлено: За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населения против Красной Армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах «зеленые» банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населения и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Поэтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины, приказываю: 1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов. 2. Выселение производить: а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев; б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации; в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии; г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии. 3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль: а) завести в особых отделах специальные дела на каждого; б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел; в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев. 4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД. Приказ объявить до командира полка включительно. Народный комиссар внутренних дел Союза ССР БЕРИЯ Зам. народного комиссара обороны Союза ССР, маршал Советского Союза ЖУКОВ (Чуев Ф. Солдаты империи: Беседы. Воспоминания. Документы. - М., 1998. -С. 177-178)
Указ Именной, данный Правительствующему Сенату 22 февраля 1764 г. - 0 позволении Князьям и Мурзам Татарским пользоваться всеми преимуществами Российского дворянства.
Известно, что между обитающими в разных Губерниях Всероссийской Империй так называемыми Князьями и Мурзами Татарского происхождения, оставшимися в Магометанском законе, находятся такие, кою предки за их верныя Всероссийскому Престолу службы получили от высоких предков Наших жалованныя грамоты на поместныя дачи и другия неоспоримыя доказательства, что служба и состояние их тогдашния были равный с прочими благородными. По разным обстоятельствам не пользовалися они в течении многаго времени сиими выгодами, и были поверстаны в число подать личную платящих;: но как непременное Наше желание есть дабы всяк, какого бы он рода и закона ни был пользовался неотъемлемо преимуществами,, к коим порода его, от заслуженных предков происходящая, или же отменны личныя заслуги дают ему право;, то,, следуя ceeму, Beсмилостивейшую волю нашу объявляем, чтоб все те, кои из так называемых Князей и Мурз Татарского происхождения, в каком бы законе от праотцов своих не осталися, предъявят жалованныя предкам их Государския грамоты на недвижимыя имения и другие письменные виды, утверждающие благородство, с явным доказательством, что они от тех родов произошли, возстановлены были в состояние им свойственное, и по написании их в Герольдии особым списком, воспользовалися всеми теми вольностями, выгодами я преимуществами, каковые от щедроты предков Наших и Нашей Императорской российское дворянство пожаловано, исключая только право покупать, приобретать и иметь крепостных или подданных Христианского исповедания, коим никто в Империи Нашей, не будучи в Христианском законе, пользоваться не может. Сенат Наш предпишет Генерал-губернаторам и правящим ту должность,дабы в каждой губернии, где подобные Князья и Мурзы жительствуют, таков разбор учинен и списки с доказательствами на разсмотрение и утверждение Сената доставлены были. Печатается по изданию: Полное собрание законов Российской империи, Собрание первое (с 1784 по 1788) СПб, 1830" т.22,, с.51-52, N15936.
Высочайше утвержденное мнение Государственнаго Совета 17 апреля 1816) г - О прибавке к Таврическому Дворянскому Депутатскому Собранию Дворян для приведения в известность тамошних Дворянских Магометанских и Ереческих родов.
Мнение Государственнаго Совета в Департаменте Законов и в Общем Собрании разсматриван доклад Правитедьствующего Сената,, об учреждении в Таврической Губернии особой Комиссии для приведения в известность тамошних Дворянских Магометанских и Греческих родов.
To tath: Ознакомился с историей по Вашему совету и почем-то не нашел украинцев в 12 веке. А Вы считаете, что украинцы в 12-м веке появились? Назовите источники, с удовольствием ознакомлюсь. Спасибо!
Самые стойкие убеждения у умственно убогих. Они факты и мысли не воспринимают. Разговор (диалог) с ними заканчивается дракой с их стороны, как доводом их правоты. Кацапы, какие вы убогие! В своей тупой агрессивности, нежелании осмысления истории, живя великодержавными рефлексами и лозунгами, при этом имея возможности эту дурь реализовать - вы потенциально опасны человечеству и реально соседствующим народам. Да и себе вы опасны -как придурок с гранатой в большой семье при закрытых дверях. Я вас не оскорбляю, я вас характеризую. Ничего личного
Украинцы из 12-го века - ох, я и посмеялся!!! А есть ли вообще такой народ - украинцы? Это ополяченные в 16-17 вв русские крестьяне, которые и по-польски не научились, и по-русски подзабыли и говорят сейчас даже не на языке, а на деревенской мове - то есть на диалекте русского-польского языков. А аристократы на Украине всегда были русские бояре и польская шляхта, а украинцы всегда были только крестьянами и казаками. Разве может быть нация без исторически сложившейся аристократии! (Гетманов и казацкую старшину я за аристократию я не считааю, ерунда какая-то в шароварах, а не аристократия!). Аристократы были везде - у венгров, у татар крымских и казанских, у башкир, а понятия "украинский граф, герцог, князь", никогда в жизни не было!!! Всем известно, что даже основоположником этой деревенской мовы был русский крепостной шевченко или как его! А вы говорите об украинцах 12 века!!!
Главная страница 
0
