Филолингвия
Пятница, 27.11.2020, 06:15
Приветствую Вас Гость
 
Главная страница Информация о сайтеРегистрацияВход
Меню сайта
  • Главная страница
  • Информация о сайте
  • Новости
  • Каталог статей
  • Рейтинг статей
  • Каталог ресурсов
  • Каталог ссылок
  • Как выучить английский
  • Форум
  • Фотоальбом
  • Рефераты по языкам
  • Гостевая книга
  • TOP 100
  • Методы.
  • Методики.
  • Новости языков
  • Новости английского
  • Прямой эфир.
  • Доска объявлений
  • Гостевая книга
  • TOP 100
  • Категории каталога
    Лингвистика [139]
    Филология [6]
    Грамматика [66]
    Лексика [68]
    Фонетика [22]
    Психология. [184]
    Нейрология [75]
    Философия [4]
    Психолингвистика [41]
    Педагогика [184]
    Дидактика [4]
    Лингводидактика [11]
    Текстология [3]
    Интерлингвистика [6]
    Лингвокультурология [231]
    Логопедия [2]
    Этология [12]
    физиология [5]
    Этимология [99]
    Сленг [12]
    Морфология [1]
    Семиотика [2]
    Сейчас на сайте
    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    С днем рождения!
    Ataschma(38), helena_7708(43), Konfetka(26), Kolomiyka(41), 666(32), neural(43), olya(40), ole(57), Zuboder(36), zhdanova52(68), Дока(58)
    Сегодня сайт посетили
    Система Эффективного Самостоятельного Изучения Языков
    [06.02.2019]
    Прекращение поддержки домена filolingvia.ru (0)
    [14.08.2018]
    Английский без правил! (0)
    [13.08.2018]
    Прогнозирование - это не чудо, а технология или зачем искусство стратегии тем, кто учит английский язык? (0)
    [08.03.2018]
    Тридцать два самых красивых английских слова! (0)
    [06.01.2018]
    Доброе Поздравление - 2018 от Студии Языков (0)
    [23.11.2017]
    Набор для игры "88 8опросо8" с глаголом "to buy" (0)
    [20.11.2017]
    Pushing the button - Динамика действия в реальности (0)
    [15.11.2017]
    Скачать Бесплатно Лингвокарты (0)
    [15.11.2017]
    В четверг, 16 ноября, 19.00 МСК - Интерактивная Лингвокарта. Виталий Диброва представляет новый мастер-класс на Марафоне. (0)
    [15.11.2017]
    В четверг, 16 ноября, 19.00 МСК - Интерактивная Лингвокарта. Виталий Диброва представляет новый мастер-класс на Марафоне. (0)
    [23.09.2017]
    Говорящий тренажер с "живой" Лингвокартой на 2-х языках (0)
    [20.09.2017]
    ТАВАЛЕ фестиваль: 13 - 22 октября 2017 в Харькове. Студия Языков на крупнейшем фестивале тренингов и методов развития человека! (0)
    [15.09.2017]
    You'll get the power! (0)
    [11.09.2017]
    10 лайфхаков для изучения английского каждый день (0)
    [07.09.2017]
    Прямая Линия Поддержки. (0)
    [07.09.2017]
    Второе занятие. “Лингвотренажеры - быстрый путь к беглой речи”. (0)

    Начало » Статьи » Науки. » Лингвокультурология

    НЕРУССКИЙ РУССКИЙ ЯЗЫК (Окончание)

     
     
    И.С. Улуханов пишет, что говоря о существовании у московитов двух языков – славянского (церковного болгарского) и своего московитского, В. Лудольф сообщал в «Грамматике языка московитов»: «Чем более ученым кто-нибудь хочет казаться, тем больше примешивает он славянских выражений к своей речи или в своих писаниях, хотя некоторые и посмеиваются над теми, кто злоупотребляет славянским языком в обычной речи». Удивительно! Что же это за такой «славянский язык» Москвы, над которым посмеиваются за употребление славянских слов вместо своих слов финских и тюркских?

    Такого не было в Беларуси-ВКЛ – тут никто не смеется над людьми, использующими в речи славянские слова. Наоборот – никто не поймет того, кто строит фразы, используя вместо славянской лексики финскую или тюркскую. Этого «двуязычия» не существовало нигде у славян, кроме как в одной Московии. (Кстати, Статуты ВКЛ были написаны на самом чистом славянском языке – государственном в Великом Княжестве Литовском и Русском, сугубо славянском государстве, где литвинами были славяне – нынешние белорусы.) Эта проблема «двуязычия» из-за отсутствия в России народной славянской основы преследовала всегда и создателей литературного русского языка – как вообще главная проблема российского языка. (Он прошел «стадии развития термина», называясь вначале московитским, затем российским при Ломоносове – до 1795 г., затем при оккупации Россией в 1794 году (закрепленной формально в 1795) Беларуси и Западной и Центральной Украины пришлось его менять на «великорусское наречие русского языка». Именно так русский язык фигурировал в 1840-х годах в названии словаря Даля («Толковый словарь великорусского наречия русского языка», где под самим русским языком обще понимался белорусский, украинский и российский), хотя сегодня все российские лингвисты ненаучно исказили название словаря Даля до «Толковый словарь живого русского языка», хотя словаря с таким названием он никогда не писал.)


    В 1778 году в Москве была издана брошюра писателя и лингвиста Федора Григорьевича Карина «Письмо о преобразителях российского языка». Он писал: «Ужасная разность между нашим языком [всюду в работе он называет его «московским наречием»] и славянским часто пресекает у нас способы изъясняться на нем с тою вольностию, которая одна оживляет красноречие и которая приобретается не иным чем, как ежедневным разговором. …Как искусный садовник молодым прививком обновляет старое дерево, очищая засохлые на нем лозы и тернии, при корени его растущие, так великие писатели поступили в преображении нашего языка, который сам по себе был беден, а подделанный к славянскому сделался уже безобразен». («Беден» и «безобразен» - это, конечно, расходится с будущей его оценкой как «великий и могучий». Оправданием тут служит факт, что Пушкин пока не родился для молодого зеленого языка, созданного только что экспериментами Ломоносова.) Опять обращаю внимание: этой проблемы никогда не было у белорусов, поляков, чехов, болгар, украинцев, сербов и остальных славян – где язык селян органично становится языком страны и народа. Это чисто российская уникальная проблема – как сочетать финский язык селян со славянским языком государства (например, в Беларуси это нелепо: спорить о возможном «засилии славянизмов в письменной речи», подразумевая, как в России, засилие болгарской лексики, когда сама белорусская лексика является такой же совершенно славянской лексикой и такими же славянизмами – то есть нет самого предмета для такого спора, ибо славянизмы болгарского языка никак не могут «испортить» и без того основанный только на славянизмах белорусский язык – маслом масло не испортишь).


    В итоге российские лингвисты героически порывают «пуповину» многовековой связи культуры Москвы с болгарским языком, который дружно находят «чуждым», «вычурным в условиях России», «тормозящим становление литературного российского языка». И отвергают болгарский язык, смело падая в лоно народного языка («московского наречия»), который на 60-70% процентов состоит из неславянской лексики. Великими деятелями, которые совершают эту языковую революцию в России, Ф.Г. Карин в своей работе называет Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова и А.П. Сумарокова. Так в самом конце XVIII века Россия отказалась от следования болгарскому языку, который ее веками, как веревочка, удерживал в славянском поле и обращал «во славянство», - и стала лингвистически себя считать свободной и суверенной, признавая своим языком теперь не болгарский, а тот народный язык славянизированных финнов, который отнюдь не имел, как болгарский, явных славянских черт. Патриотизм победил славянское единство.

    НАСТОЯЩИЙ РУССКИЙ ЯЗЫК

    Мелетий Смотрицкий, белорусский просветитель, работавший в Вильно и Киеве, автор изданной в 1619 году в Евье «Граматiки словенскiя правильное синтагма», задолго до «революционера» в русской лингвистики Ломоносова, создателя грамматики российского языка, создавал научные основы языка русинов. Как и в Грамматике Л.Зизания, он четко отличал болгарский церковный язык от нашего: «Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устнъ своъ же не глати лсти. Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады». Ясно абсолютно (как и далее по его книге), что русским языком автор считает нынешний украинский язык (точнее – тот русинский язык, который в его время был общим для белорусов и украинцев). А вовсе не язык Московии-России. «Нехай», «мовять», «здрады» - это чисто белорусско-украинские слова, которые Мелетий Смотрицкий называет «переводом на русский язык». Ясно, что это всем бросается сразу в глаза, поэтому автор статьи в журнале «Русская речь» «Московское издание Грамматики М. Смотрицкого» доктор филологических наук В.В. Аниченко из Гомельского государственного университета облекает язык, на который Смотрицкий переводит церковно-болгарский язык, в такую формулу: «так называемый «русский»». Так называемый Мелетием Смотрицким? И так называемый всем народом ВКЛ той эпохи? Тут явно желание доктора наук не будоражить российских коллег: мол, все нормально – то, что у нас народ называл исстари русским языком, - это только «так называемый «русский язык»». А «не так называемый», настоящий – был только у России. Болгарский по содержанию. А Мелетий Смотрицкий заблуждался в терминах. Ненаучно перевирать средневековых авторов. Если они четко пишут, что русский язык – это по своему содержанию именно украинский язык, а не московский, то зачем юлить? Зачем переписывать историю? Тем более что в таком ненаучном подходе сам нынешний украинский язык становится аномалией – с Луны упал на Киев, чужд, потому что «так называемый». А ведь книги Мелетия Смотрицкого показательны: русское – это наше народное исконное, что само собой и сегодня есть в реалиях украинского и белорусского языков, а российское – это не русское, а основанное на болгарском. И переводы, которые делает в книге Мелетий Смотрицкий с болгарского на русский – это фактически переводы с российского на русский – на украинский и белорусский. Тут нет ничего этнически российского, что ныне именуется «русским», а есть только болгарское, которое нуждается в переводе на русский язык – для белорусов и украинцев, тогда именовавшихся русинами.

    АЛФАВИТ

    Всеобщее заблуждение: в России все считают, что пишут на «кириллице», хотя на ней никто в России не пишет. Там пишут на совершенно другом алфавите, весьма мало связанном с кириллицей – это введенный Петром I «гражданский алфавит». Он кириллицей не является, так как Кириллом и Мефодием не создавался. Это имперский российский алфавит, который Россия в царский и советский период старалась распространить у всех соседей, даже тюрок и финнов. Старается это делать и сегодня: не так давно Дума запретила Карелии и Татарстану вернуться к латинице, называя это «сепаратистскими происками», хотя именно латиница более удачно отражает языковые реалии языков финнов и татар. Вообще же это выглядит полным абсурдом: выходит, что Кирилл и Мефодий создавали письменность вовсе не болгарам и чехам для возможности им читать византийские библии, а для татар, исповедующих ислам. Но зачем мусульманам православный алфавит? Второе заблуждение в том, что кириллица считается «славянским алфавитом». Это на самом деле лишь слегка измененный греческий алфавит, а греки – это не славяне. Да и более половины славянских народов пишут на латинице, а не на кириллице. Наконец, это – алфавит церковнославянских – то есть болгарских – книг, это болгарский алфавит, а вовсе не свой русский, белорусский или украинский. Ссылаться на религиозные православные традиции тут просто нелепо, потому что в средние века вся католическая Европа в религии использовала латынь – является ли это основанием, чтобы все страны эти отказались от своих национальных языков и вернулись к латыни? Нет, конечно. Кстати, белорусский алфавит сегодня должен быть латиницей, а не кириллицей (точнее – алфавитом Петра I), так как белорусский литературный язык на протяжении веков формировался как язык на основе латиницы, а все основатели белорусской литературы писали на латинице. Напомню, что после российской оккупации ВКЛ 1795 года царь запретил своим указом белорусский язык в 1839 году (в 1863 запретил религиозную литературу уже на украинском языке, в 1876 – все виды литературы на украинском языке, кроме беллетристики). На Украине литературный язык формировался на основе кириллицы, а вот в Беларуси – на основе латиницы, и в XIX веке и в начале XX века белорусская периодика выходила на латинице - «Bielarus», «Bielaruskaja krynica», «Nasza Niwa» и т.д. (хотя под шовинистическим давлением царизма стали появляться издания и на кириллице). В СССР белорусская латиница была вообще запрещена как «западничество» и как напоминание о другом выборе белорусов-литвинов – о многовековой жизни в Речи Посполитой, вместе с поляками, чехами и словаками, а не в составе России.



    После распада СССР в 1991 году на латиницу вернулись 4 республики – Молдова, Азербайджан, Узбекистан и Туркменистан. Пятой в их числе должна быть обязательно и Беларусь, так как ее литературный язык формировался именно на латинице, а сегодня мы должны переводить на нынешний, созданный реформами Сталина, искусственный и исковерканный «белорусский» язык творения основателей белорусской литературы. Это, конечно, абсурдно. И это, конечно, вызовет бурю возмущения в ГосДуме: мол, белорусы возвращаются «на польский алфавит». Но какое отношение к светской Беларуси имеет нынешний греческий алфавит? Да никакого. А ведь поляки – это и славяне, и соседи, а с неславянской Грецией белорусы не граничат и ничего общего с ними вообще не имеют. Причем, и греки, и поляки – в равной мере члены НАТО и ЕС, поэтому выбор между греческим и латинским алфавитами заведомо не может иметь политического подтекста. Кроме демагогии. Зато такой подтекст в позиции российских политиков, видящих в этом «сепаратизм» и «отход от России», как будто одна Россия является монополистом на раздачу алфавитов соседям (и своим карелам и татарам). Когда хунта большевиков захватила власть в России, то ее комиссары осуществили реформу великорусского языка. Во-первых, его переименовали в просто «русский» - дабы вычленить «великодержавное имперское» «велико-», одновременно изменяя национальность великороссов на русских. Что безграмотно, ибо нет в русском языке такого, чтобы название национальности вдруг было прилагательным, а не существительным (но что вы хотите от авторов нововведения Троцкого и Свердлова, евреев, мало разбиравшихся в нюансах русского языка). И это одновременно неверно научно и политически, так как ранее единый (пусть и искусственно) в царской России русский народ Беларуси, Украины и России теперь сводился только к народу одной РСФСР, а Беларусь и Украина теперь уже не считались Русью и русскими, ибо русскими теперь стали великороссы – только часть существовавшего при царизме русского народа. Во-вторых, Троцкий и Свердлов провели глубокую реформу великорусского языка, создав «новый гражданский алфавит». А в-третьих, Троцкий настаивал на переходе великорусского языка на латиницу – «в целях мировой революции», и сели бы его точка зрения победила, то алфавитом РСФСР и затем СССР стала бы латиница.


    А в 1991 году Ельцин торжественно возвращал бы Россию на свою кириллицу. Идея Троцкого была потому не принята, что русская литература создавалась именно на кириллице, а Пушкин на латинице не писал. Кстати, на этом же основании Беларусь должна вернуться на латиницу, ибо и наши поэты создавали белорусскую литературу не на кириллице, а на белорусской латинице… Все выше сказанное позволяет понять, почему в России такое значение отводится культу Кирилла и Мефодия, которые, собственно говоря, никогда к России никакого отношения не имели, ибо умерли задолго до принятия Украиной (Киевом) христианства, а никакой Московии или тем более России в их времена не существовало на просторах Великой Мордовии Эрзя-Рязани (ее столицы) и Великой Пермии – государств, существовавших при Кирилле и Мефодии на месте нынешней России. Ибо они создали в Моравии квазигреческий алфавит для чехов раньше, чем вообще языческая Русь появилась на территории стран СНГ – с высадкой в районе саамской Ладоги колонистов-славян ободритов Рюрика. Как писал сам Кирилл, никаких славян на территории нынешней России (и Украины) НЕТ, а славяне живут только в Центральной и Южной Европе. Поэтому Кирилл и не поехал в соседнюю территорию нынешних России и Украины «обращать славян в православие», ибо там славян тогда не было. И некому было давать «славянский алфавит на основе греческого». В том числе и Киев тогда не являлся славянским (тесно дружил с Хазарией), в нем жили вовсе не славяне, а сарматы и иудеи, а князья Киева были тогда еврейских корней, породненные с еврейскими князьями Хазарии, и исповедовали иудаизм Хазарии, и Киев был тогда «городом синагог» (эту тему активно развивает показанный на ТВ Израиля научно-популярный сериал про Хазарию как «еще одну прародину израильтян»). Чего же Кириллу ехать в «город синагог» Киев, где его никто не ждет? Вот поэтому – выскажу свое особое мнение, с которым можно не соглашаться, – РПЦ Москвы и российские историки и идеологи так активно и раздувают культ Кирилла и Мефодия, чтобы этим сокрыть огромные противоречия в их представлениях о себе как о якобы «славянах» – и сокрыть «нежелательные» факты, этому мифу противоречащие (то есть – это вообще вся историческая, этнографическая и лингвистическая фактура). Кстати, Кирилл и Мефодий никакими «братьями» не были, как не были и «греками», а были сирийцами, богатыми православными арабами из Дамаска (Сирия тогда была православной), нанятыми Византией для миссии в Моравии (об этом, наверно, надо подробнее рассказать в отдельной статье). Самое забавное в том, что сами чехи, ради создания алфавита которых приехал араб Кирилл, его вообще никак не почитают – вообще о нем не помнят, хотя его возвели в культ в России, куда он не приезжал. Как говорится, вот уж не знаешь – с кем найдешь, а с кем потеряешь…



    Источник: http://www.kominarod.ru/gazeta/papers/paper_822.html
    Категория: Лингвокультурология | Добавил: tivita (27.08.2007) | Автор: Вадим Ростов
    Просмотров: 10059 | Комментарии: 39 | Рейтинг: 4.0 |
    Вы овладеете английским!
    • Вы верите, что всего за несколько часов можно понять, как поставить правильное произношение, не изучая долго и нудно теоретическую фонетику, а всего-лишь поймав "фокус" языка?
    • Вы верите, что за несколько часов можно понять всю систему английских времен, которую безуспешно учат годами в школе, институте или на курсах?
    • Вы верите, что вместо скучных учебников можно заниматься по Вашим любимым фильмам и сериалам, испытывая при этом восторг и наслаждение от занятий английским?
    Мы не только верим, а и твердо убеждены, так как уже сотни людей прошли по этому пути и поделились с нами своми успехами и достижениями!
    И мы верим в Вас, потому что Вы легко научились говорить на языке, который на порядок сложнее английского!
    Поэтому более простым и логичным английским Вы овладеете гораздо быстрее и легче! Конечно,если будете делать это правильно, естественным путем - моделируя носителей языка.
    Руководствуясь при этом не громоздкими правилами, а простыми и понятными визуальными моделями!


    Получите бесплатно материалы - подпишитесь на рассылку!
    Подписка на рассылку
    Никакого спама, гарантируем!


    Получите результат немедленно - приступайте к занятиям прямо сейчас!

    Получить Лингвокарты
    Никакого спама, гарантируем!

     


    Всего комментариев: 391 2 »
    Забавно....Автор часом не ведет родословную укров от первых выбравшихся на сушу кистеперых рыб!?

    А реформы,про реформы русского языка что то совсем не написанопро сокращение числа букв,про удаление знаков придыхания,про то что современный разговорный русский(он же современный литературный русский)-итак уже сильно отличаеся от того же русского,начала 20-го века и разительно от языка до первых реформ,до того как Петр -1 начал эту самую реформу...что забыли писаки!?
    38   [Материал]
    Статья 5. Абеспечение права граждан Рассийскай Федерации на пользавание гасударстфенным языком Рассийскай Федерации

    1. Абеспечение права граждан Рассийскай Федерации на пользавание гасударстфенным языкам Рассийскай Федерации предусматрифает:

    1) палучение абразавания на Олбанскам языге в гасударстфенных и муниципальных абразавательных учреждениях;

    2) палучение инфармации на Олбанскам языге в федеральных органах гасударстфеннай власти, органах гасударстфеннай власти субьектаф Рассийскай Федерации, иных гасударстфенных органах, органах местнава самауправления, арганизациях всех форм собстфеннасти;

    3) палучение инфармации на Олбанскам языге через абщерассийские, регианальные и муниципальные средства массавай инфармации. Даннае палажение не распрастраняется на средства массавай инфармации, учрежденные специальна для асуществления теле- и (или) радиавещания либа издания печатнай прадукции на гасударстфенных языгах республик, нахадящихся в саставе Рассийскай Федерации, других языгах нарадав Рассийскай Федерации или инасранных языгах.

    2. Лицам, не владеющим гасударстфенным языкам Рассийскай Федерации, при реализации и защите их прав и законных интересав на территории Рассийскай Федерации в случаях, предусматренных федеральными законами, абеспечивается права на пользавание услугами переводчикав.

    Статья 6. Атветстфеннасть за нарушение законадательстфа Рассийскай Федерации а гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации

    1. Принятие федеральных законав и иных нармативных прававых актав Рассийскай Федерации, законав и иных нармативных прававых актав субьектаф Рассийскай Федерации, направленных на аграничение испальзавания Олбанскава языга как гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации, а также иные действия и нарушения, препятстфующие асущестфлению права граждан на пользавание гасударстфенным языком Рассийскай Федерации, влекут за сабой атветстфеннасть, установленную Законадательстфам Рассийскай Федерации.

    2. Нарушение настаящева Федеральнава закона влечет за сабой атветстфеннасть, устанавленную Законадательстфам Рассийскай Федерации.

    Статья 7. Вступление в силу настаящева Федеральнава закона

    Настаящий Федеральный закон вступает в силу са дня ево афициальнава апубликавания.

    Президент
    Рассийскай Федерации
    Мэдвэд с Прэвэдом.

    37   [Материал]
    8) при афармлении дакументав, удаставеряющих личнасть гражданина Рассийскай Федерации, за исключением случаев, предусматренных Законадательстфам Рассийскай Федерации, изгатавлении бланкав свидетельств а гасударстфеннай регистрации актав гражданскава састаяния, афармлении дакументав аб абразавании, выдаваемых имеющими гасударстфенную аккредитацию абразавательными учреждениями, а также других дакументав, афармление катврых в саатветстфии с Законадательстфам Рассийскай Федерации асуществляется на гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации, при афармлении адресов атправителей и палучателей телеграмм и пачтовых атправлений, пересылаемых в пределах Рассийскай Федерации, пачтовых переводав денежных средств;

    9) в деятельнасти абщерассийских, регианальных и муниципальных арганизаций телерадиавещания, редакций абщерассийских, регианальных и муниципальных периадических печатных изданий, за исключением деятельнасти арганизаций телерадиавещания и редакций периадических печатных изданий, учрежденных специальна для асущестфления теле- и (или) радиавещания либа издания печатнай прадукции на гасударстфенных языгах республик, нахадящихся в саставе Рассийскай Федерации, других языгах народав Рассийскай Федерации или инасранных языгах, а также за исключением случаев, если использавание лексики, не саатветствующей нармам Олбанскава языга как гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации, является неатъемлемай частью художественнава замысла;

    10) в рекламе;

    11) в иных апределенных федеральными законами сферах.

    2. В случаях использавания в сферах, указанных в части 1 настаящей статьи, наряду с гасударстфенным языкам Рассийскай Федерации гасударстфеннага языга республики, нахадящейся в саставе Рассийскай Федерации, других языков народав Рассийскай Федерации или инасраннава языга тексты на Олбанскам языге и на гасударстфеннам языге республики, нахадящейся в саставе Рассийскай Федерации, других языгах народав Рассийскай Федерации или инасраннам языге, если иное не устанавлена Законадательстфам Рассийскай Федерации, далжны быть идентичными па садержанию и техническаму афармлению, выпалнены разбарчива, звукавая инфармация (в там числе в аудиа- и аудиавизуальных материалах, теле- и радиапраграммах) на Олбанскам языге и указанная инфармация на гасударстфеннам языге республики, нахадящейся в саставе Рассийскай Федерации, других языгах народав Рассийскай Федерации или инасраннам языге, если иное не устанавлена Законадательстфам Рассийскай Федерации, также далжна быть идентичнай па садержанию, звучанию и спосабам передачи.

    3. Палажения части 2 настаящей статьи не распрастраняются на фирменные наименавания, таварные знаки, знаки абслуживания, а также теле- и радиапраграммы, аудиа- и аудиавизуальные материалы, печатные издания, предназначенные для абучения гасударстфенным языгам республик, нахадящихся в саставе Рассийскай Федерации, другим языгам нарадав Рассийскай Федерации или инасранным языгам.

    Статья 4. Защита и паддержка гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации

    В целях защиты и паддержки гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации федеральные органы гасударстфеннай власти в пределах сваей кампетенции:

    1) абеспечивают функцианиравание гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации на всей территории Рассийскай Федерации;

    2) разрабатывают и принимают федеральные законы и иные нармативные прававые акты Рассийскай Федерации, разрабатывают и реализуют направленные на защиту и паддержку гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации саатветствующие федеральные целевые праграммы;

    3) принимают меры, направленные на Абеспечение права граждан Рассийскай Федерации на пользавание гасударстфенным языком Рассийскай Федерации;

    4) принимают меры па савершенстфованию системы абразавания и системы падгатовки специалистав в области Олбанскава языга и преподавателей Олбанскава языга как инасраннава языга, а также асуществляют падгатофку научна-педагагических кадрав для абразавательных учреждений с абучением на Олбанскам языге за пределами Рассийскай Федерации;

    5) садействуют изучению Олбанскава языга за пределами Рассийскай Федерации;

    6) асуществляют гасударстфенную паддержку издания славарей и грамматик Олбанскава языга;

    7) асущестфляют кантраль за саблюдением законадательстфа Рассийскай Федерации а гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации;

    8) принимают иные меры па защите и паддержке гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации.

    36   [Материал]
    ПРАЭКТ.

    Федеральный закон Рассийскай Федерации
    ат «_______» «_________________» 2009 г.

    А гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации.

    Настаящий Федеральный закон направлен на абеспечение использафания гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации на фсей территории Рассийскай Федерации, абеспечение права граждан Рассийскай Федерации на пользавание гасударстфенным языгом Рассийскай Федерации, защиту и развитие языговай культуры.

    Статья 1. Олбанский языг как гасударстфенный языг Рассийскай Федерации

    1. В саатфетствии с Канституцией Рассийскай Федерации гасударстфенным языгом Рассийскай Федерации на всей ейо территории яфляется Олбанский языг.

    2. Статус Олбанскава языга как гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации предусматрифает абязательнасть использавания Албанскава языга в сферах, апредельонных настаящим Федеральным законом, другими федеральными законами, Законам Рассийскай Федерации ат 25 актября 1991 гада N 1807-I "А языгах нарадаф Рассийскай Федерации" и иными нарматифными прававыми актами Рассийскай Федерации, ево защиту и паддержку, а также абеспечение права граждан Рассийскай Федерации на пользавание гасударстфенным языгам Рассийскай Федерации.

    3. Парядак утферждения норм савременнава Олбанскава литературнава языга при ево использавании в качестве гасударстфеннава языга Рассийскай Федерации, правил русскай арфаграфии и пунктуации апределяется Правительствам Рассийскай Федерации.

    4. Гасударстфенный язык Рассийскай Федерации является языком, спасобстфующим взаимапаниманию, укреплению межнацианальных связей народав Рассийскай Федерации в единам мнаганацианальнам гасударстфе.

    5. Защита и паддержка Албанскава языга как гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации спасобстфуют приумнажению и взаимаабагащению духовнай культуры народав Рассийскай Федерации.

    6. При использавании Олбанскава языга как гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации не дапускается использавание слов и выражений, не саатветстфующих нормам савременнава Олбанскава литературнава языга, за исключением иносранных слов, не имеющих абщеупатребительных аналагав в Олбанскам языге.

    7. Абязательнасть использавания гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации не далжна талкаваться как атрицание или умаление права на пользавание гасударстфенными языгами республик, нахадящихся в саставе Рассийскай Федерации, и языгами народав Рассийскай Федерации.

    Статья 2. Законадательстфо Рассийскай Федерации а гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации

    Законадательстфо Рассийскай Федерации а гасударстфеннам языге Рассийскай Федерации асновывается на Канституции Рассийскай Федерации, абщепризнанных принципах и нормах междунараднава права, междунарадных дагаварах Рассийскай Федерации и састаит из настаящева Федеральнава закона, других федеральных законав, Закона Рассийскай Федерации ат 25 актября 1991 гада N 1807-I "А языгах нарадав Рассийскай Федерации" и иных нармативных прававых актах Рассийскай Федерации, регулирующих праблемы языга.

    Статья 3. Сферы использавания гасударстфеннага языга Рассийскай Федерации

    1. Гасударстфенный язык Рассийскай Федерации падлежит абязательнаму использаванию:

    1) в деятельнасти федеральных органав гасударстфеннай власти, органав гасударстфеннай власти субьектаф Рассийскай Федерации, иных гасударстфенных органав, органав местнава самауправления, арганизаций фсех форм собстфеннасти, в том числе в деятельнасти па ведению делапраизвадстфа;

    2) в наименаваниях федеральных органав гасударстфеннай власти, органав гасударстфеннай власти субьектаф Рассийскай Федерации, иных гасударстфенных органав, органав местнава самауправления, арганизаций всех форм собстфеннасти;

    3) при падгатавке и праведении выбарав и референдумав;

    4) в канституцианнам, гражданскам, угаловнам, административнам судапраизвадстве, судапраизвадстве в арбитражных судах, делапраизвадстве в федеральных судах, судапраизвадстве и делапраизвадстве у миравых судей и в других судах субьектаф Рассийскай Федерации;

    5) при афициальнам апубликавании междунарадных дагаваров Рассийскай Федерации, а также законав и иных нармативных прававых актав;

    6) ва взаимаатнашениях федеральных органав гасударстфеннай власти, органав гасударстфеннай власти субьектаф Рассийскай Федерации, иных гасударстфенных органав, органав местнава самауправления, арганизаций всех форм собстфеннасти и граждан Рассийскай Федерации, иносранных граждан, лиц без гражданства, абщественных абъединений;

    7) при написании наименаваний геаграфических абъектав, нанесении надписей на дарожные знаки;

    35   [Материал]
    Этот текст можно было бы считать эталоном националистического дебилизма и профессиональной некомпетентности, если бы не вера в глубинную рептильную мудрость трипольских пасечников и их академических мудрецов, "заздегелидь розпочавших" по заказу администрации президента Ющенко и министерства иностранных дел Украины идеологическое обоснование претензий "неньки" на иракские нефтеносные "лани". В самом деле, Кубань нужна нам не просто для восстановления исторической справедливости ("там бывший наш народ"), а как мост, по которому босоногие колонны "нездоланних" соплеусых галицких арийцев двинутся на юг, чтобы омыть ноги в нефтеносных водах Персидского залива, куда несут свои воды притоки Великого Днепра -Тигр и Евфрат.

    Україна. Давня історія. ч.1. 10000 – 5000 років до н.е.

    Гробниці прикрашені різьбленими геометричними орнаментами і розписані
    чорною і червоною фарбами (орнамент тотожний з орнаментикою Шумерських
    гробниць). Біля гробниць два дерев'яних вози, їхній вік – як визначили
    археологи за допомогою радіоактивного аналізу – більше як п'ять тисяч років.

    Близько 10 тис. років тому палеоліт змінився мезолітом. Сформувалась
    нинішня гідрографічна мережа, поширились голоценові флора і фауна. Серед
    великих тварин, на яких полювала людина тої доби були благородний олень,
    зубр, кабан, дикий кінь. В цей час наші предки навчились виготовляти
    мікролітичні пластини завтовшки близько 1мм. Вони призначались для так
    званих вкладишевих знарядь, які набули тоді особливого поширення. Основа
    тих знарядь різних за своїми функціями вирізалася з кістки, або дерева, а
    в пази вставлялись кремінні мікроліти. У мікролітичній техніці
    виконувалися наконечники стріл, списів, гарпунів, ножі. Крім того виникає
    серія вкладишів геометричної форми – трапеції, сегменти, трикутники, ромби
    тощо. Широко розповсюджуються великі знаряддя для обробки дерева –
    кремінні сокири і тесла. Надзвичайно важливим досягненням тодішньої епохи
    є винайдення луків та стріл, яке набагато полегшило провідну галузь
    господарства -мисливство. Пом'якшення клімату, поява надійніших засобів
    існування сприяло збільшенню чисельності населення. Відносно невеликі
    родові колективи минулої доби тепер швидко розростаються, сегментуються.
    Зберігаючи свою мову звичаї, культуру, дочірні колективи розселювалися на
    нові території. Складається племінна організація, Носії кожної окремої
    культури складали плем'я, або групу племен. Великими темпами поширюється
    рибальство, і в тому числі зимове підлідне, з використанням човнів, сіток,
    кістяних гарпунів і гачків. Приручено собаку, починається присвоєння овець
    і кіз.

    Дуже багато часу приділяється духовному зростанню через молитви, магічні
    та ритуальні танці, малюнки. Для релігійних відправ здебільшого
    використовуються штучні дерев'яні споруди, або природні камінні гроти,
    печери. Широко використовується різний дерев'яний посуд...

    На початку 6 тисячоліття до н.е. відбуваються процеси, за якими можна
    визначити неоліт. Ще не використовують метали, але обробка каменю досягає
    небаченого рівня. Розпилювання, шліфування каменю дозволяють вдосконалити
    кремінні знаряддя попередньої епохи і створити нові. Поширюються сокири,
    тесла, булави тощо виготовлені в техніці шліфування. З'являється
    керамічний посуд, який створює можливість вживати варену їжу, робити
    більші запаси продуктів. Він простий за формою, гостро-донний, погано
    обпалений. Зовнішня поверхня посудини старанно орнаментувалась. В той час
    з заходу почали потроху приходити нащадки нашіх предків, що у свій час
    далеко втікли від потопу. Вони принесли з собою нові знання і навики. В
    поєднанні з тим надбанням, яке здобули люди на своїй землі, то дало
    великий поштовх для стрімкого розвитку. Трохи пізніше велика частина наших
    предків здійнялася з рідних земель і за якимсь покликом пішли на південний
    схід через Кавказ. Про ті події є багато свідчень в світовій міфології
    тому се зіставимо і побачимо що дійшли вони до Індії та надовго лишилися там.
    А на землях майбутньої України основним заняттям поступово стає
    землеробство та скотарство. Про хліборобство, крім залишків зерен пшениці,
    ячменю, проса на кераміці (розкопки під Києвом, на Волині, між Бугом та
    Дністром), свідчать і специфічні знаряддя праці зернотерки, серпи, мотики
    тощо, в середині V – IV тис. до н.е.

    34   [Материал]
    В книзі Стюарда Піггота професора Едінбургского університету "Стародавня
    Європа" (1965рік. Англія.) на стр. 43 розташована мапа Східної Европи і
    доводиться що в степах України 7000 років назад була поширена хліборобська
    культура. Це підтверджується археологічними дослідженнями 1962 – 1972
    років сотен городищ (давніх поселень) семитисячної давності в Україні. У
    глиняних стінах хат знайдено полову і зерно. На стр. 83 розміщені два
    малюнки, на яких видно чотири колеса. Колеса лежать разом із залишками
    воза, поруч кості людей і коней. Знайдені такі могили біля села Трибрати,
    Усатово, Дереївка.

    Якщо землеробством в більшості займалися жінки, то скотарство виникло із
    мисливства й було справою чоловіків. До четвертого тисячоліття до н.е. на
    Україні були приручені всі великі господарські тварини бик, свиня, коза,
    вівця, кінь.

    Біля села Старосілля (Олександрівського р-ну) археологи виявили під час
    розкопки кургану камяні гробниці. Гробниці прикрашені різьбленими
    геометричними орнаментами і розписані чорною і червоною фарбами (орнамент
    тотожний з орнаментикою Шумерських гробниць). Біля гробниць два дерев'яних
    вози, їхній вік – як визначили археологи за допомогою радіоактивного
    аналізу – більше як п'ять тисяч років.

    Почалося використання металу. застосовувалось колесо, про що свідчить
    використання возів та колісниць.

    Вальтер Суліван "Ню йорк Таймс" 19 січня 1973 року. доктор Райнер Бергер і
    Райнер Проч (Каліфорнійський університет, Лос Анжелес) На основі нових
    археологічних досліджень, здійснили наукове відкриття, що коні були вперше
    присвоєні людиною 4350 років до н. р. на території степів України згідно з
    мапою розташованою у часописі. Такі висновки підтвердили археологічні
    експедиції, які проводили розкопки поблизу українських сіл: Усатово,
    Дереївка, Євмінка. Там були знайдені кості коней, упряж, колеса.

    Поступово вдосконалюється керамічне виробництво, виникають гончарні печі
    (с.Жванець на Хмельниччині). Поширюється прядіння і ткацтво. Розвивається
    глиняна пластика з'являється монументальна кам'яна скульптура у вигляді
    антропоморфних стел. З матеріалів Дніпровської Інституту археології
    Академії наук. " Літературна Україна" (Київ)

    33   [Материал]
    На місці відкритого поселення в селі Дереївці поблизу Кременчука експедиція очолена
    кандидатом історичних наук Д.Я.Телегіним проводила дослідження на протязі
    двох місяців."Тут було розкрито руїни двох жител, знайдено господарські споруди,
    численні вогнища. Зібрано понад 10000 різноманітних предметів, серед них – знаряддя
    праці з каменя, з кісток та рогів, фрагменти глиняного посуду, зброю тощо.
    Цікавими знахідками є предмети первісної пластики. Це виліплені з глини
    статуї жінок, що свідчать про вірування людей у культ матері прародительки.
    Основними знаряддями людей Дереївського поселення було скотарство. Вони
    розводили головним чином коней. Тому і серед знайдених предметів, виготовлених з
    кісток, вісімдесят відсотків належали домашньому коневі"... "Є ще одна характерна
    особливість, цікавий поховальний обряд. Своїх покійників вони ховали у скороченому
    стані на спині, із відігнутими на бік ногами. В могили клали мідяні, та кістяні
    прикраси, крем'яні ножі, також глиняний посуд.

    Населення зростає великими темпами. Майже уся придатна земля
    використовувалась для землеробства. Тому і звалися тоді наші предки
    оріями, а земля наша звалася Оратта.

    Археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Дереївка,
    Лука-Врублівська, Усатово, Маяки, Євміївка. Знайдені кості людей, коней,
    корів. Знайдені вози були зроблені 5500 років тому. У стінах глиняних хат
    знайдено зерно, полова, шкаралупи писанок. Знайдено первісні (старіші за
    Шумерські) знаряддя хліборобської праці. Спостерігаються помітні зміни в
    соціальній структурі суспільства: визрівають умови для майнового
    розшарування та виділення верхівки, посилюється інститут батьківського
    права. З тієї доби відомі перші заможні поховання усатівського типу.

    32   [Материал]
    Україна. Давня історія. ч.2. 4000 – 1000 років до н.е.

    Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім дослідили залишки
    великих протоміст із дво, або триповерховими будинками. Зводилися будинки
    площею до 200 кв.м., вони мали округлі вікна, двоскатний дах, жертовник,
    лежанки і місце для роботи. Фасади будинків фарбувались. Вважається що
    населення цих міст могло сягати п'ятдесяти тисяч.

    Вивчення останків людей неолітичної доби на території України дозволяло
    вченим-антропологам вже на початку 20 століття робити висновки про їх
    приналежність українському етносу. Також заслуговує уваги реконструкція
    зовнішнього вигляду неолітичних людей з Надпоріжжя, виконана відомим
    російським радянським антропологом М.М.Герасимовим. Ці люди нічим не
    відрізнялись від сучасних українців.

    Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно
    багатою, культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено
    відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі,
    недалеко від Кивва. На всій території України, починаючи від VI
    тисячоліття до 1 тисячоліття до н.е утворилася культура, яка на всьому
    свовму протязі мала цілким виразні риси. Назва "Трипільська культура"
    залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її
    поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до
    Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря. Культурні знахідки, що
    належать до трипільської культури подекуди знаходять навіть на
    Балканському півострові.

    В середині четвертого тисячоліття до нашої ери частина поселень південного
    сходу нашіх земель, що на узбережжі Понту (Чорного моря), здійнялися зі
    своїх місць і разом із усім своїм майном, яке погрузили на вози, запряжені
    кіньми подалися через Кавказ на південь. Зупинилися вони на Близькому
    Сході у Міжріччі (де людей тоді було обмаль) і там пізніше виникла велична
    цивілізація – Шумер. аркади, халдеї, гутті і негри, які жили над берегами
    Тигру та Євфрату спостерігали, що прибулі з півночі люди світлоокі,
    білошкірі, незрозумілі мовою. Їхнє військо їде на конях і возах. Їхні коні
    не можуть витримати евфратської спеки і гинуть. Спочатку шумеряни будували
    в Месопотамії "хатини-ліплянки з глини і гною", отримавши досвід будування
    від родичів своїх (трипільців), та невдовзі звели тут звели великі міста,
    започаткували писемність, науку та освіту, закони моралі та натхненну
    духовність.

    31   [Материал]
    Останнім часом відомі 130 написів-панно, накреслених в основному на стелях
    і карнизах печер, плюс архів з 160 кам'яних табличок. Перш за все були
    пізнані символи, якими шумери позначали своїх богинь – Енліль, Нінліль,
    Ашнан і бога грози Ішкура. Читалася фраза: "Кулі – цар народу заходу".
    Вслід за нею інша: "Радісно плуг ріже землю". Зустрічається і назва
    Оратта, як символ міфічної шумерийської батьківщини. Були знайдені не
    просто схожі знаки, але цілі граматичні конструкції, властиві листу
    шумерів. Більш того, знайдений запис відомого науці міфу про богинь Інліль
    і Нінліль, але в дуже архаїчному варіанті. Тим самим був доведений зв'язок
    петрогліфів Кам'яної Могили з писемністю далекої Середньої Азії.
    Дешифровка ускладнювалася тим, що зображення знаків в гротах були тими, що
    далеко не такими встояли, як в класичному клинописі шумерів, і виглядали
    куди більш стародавніми. Кифішину вдалося прочитати, точніше, приблизно
    розгадати, близько 40 панно і 16 табличок, хоча у багатьох випадках
    значення поєднань знаків залишилося неясний. Друге головне його відкриття
    – встановлення давності написів. Використовуючи списки династій шумерських
    царів, він прийшов до висновку, що частина петрогліфів відносяться аж до
    ХII тисячоліття до н. э.! Це при тому, найдавніші письмові свідоцтва
    датуються не раніше VII – V тисячоліть до н.е. Крім того, Кифішин
    приводить маловідомі історичні свідоцтва, що шумерські племена прийшли до
    Азії з берегів Азовського моря. Він припускає, що знайшов навіть
    клинописний літопис, складений біля середини IV тис. до н. э., з якої
    виходить, що протошумеров відвів з Приазов'я правитель Акалім. Дослідник
    детально описує в книзі пошуки ключів до петрогліфів і свої міркування.

    Ідентичність трипільської та шумерської культур підтверджується не тільки
    археологічними знахідками, але й лінгвістичними дослідженнями. Шумерське
    слово "татес", або "патес" в значенні – опікун, кормилець, тато. В епоху
    творення раннього санскриту (20-15) тисяч років тому наші далекі предки
    слова "я", "тя" і "жя" вживали в значенні "їжа". Також вони звали людину,
    яка її приносила "яя" або "тятя". З тятя постало слово тато. Шумеріяни в
    своїх святинях мали напис "лю лю ра". Дослідники довели, що ці слова
    означають "людина з людиною разом". Шумерське "ра" значить "разом". В
    санскриті слово "лел" (лю) означає "любов", "приємність", "вірність",
    "чарівність". Воно просто означає характер доброї людини. Санскритське
    слово "дана" означає слово "давати". "Людина" (особа, що проявляє вірність
    любов дає) – так постало слово "людина". Шумерське слово "сік", у значенні
    удар, відповідає українському "сікти", "шуг – шугає", "гу – гукати", "кур
    – курган" і т. д.

    30   [Материал]
    Давнє Шумерське місто мало назву Кіш. У санскриті слово "кіш" означає
    постій, таборування, груповий перехід. В долині Панджабе (Північна Індія)
    – теж славне місто з назвою Кіш. В Україні – Запорізький кіш. Ще одне
    шумерське місто називалось Ур. Старі русичі (українці) не казали риба, а
    "урба", або "урга". Санскритське слово "вар" означає "вода"
    (вар,узвар,сік,ріка), "вар" також вимовляється, як "уар", "ур" у значенні
    "вода". В Сіва Пурана (Індія) словом Ур (Урі) названа ріка.

    В часи стрімкого розвитку Шумер, на території України (Оратти) розквітала
    трипільська культура широко використовуються мідні, та золоті вироби
    здебільшого як прикраси (кільця, намиста і т.д). Керамічні вироби відносно
    тонкостінні з відмуленої глини; випал пічний – дуже добрий. Типи
    найрізноманітніші. Орнамент переважно спірально – меандровий виконувався
    чорною, та бурою, рідше білою фарбою. Серед орнаментальних схем
    трапляється зображення людей і тварин. Стрімкий розвиток мистецтва
    особливо пластика (жіночі статуетки, фігури тварин, моделі жител, олтарів
    тощо). Поселення забудовувались двохповерховими, та одноповерховими
    будинками з глини на дерев'яних каркасах прямокутної форми розміром від 20
    до 150 кв.м. Покрівля, як правило двосхила. Приміщення звичайно поділялися
    на дві, або більше кімнат, в яких нерідко розташовувались печі. Родовід
    трипільці вели по лінії батька, та шанобливе ставлення до жінки – матері
    залишилось. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання
    характерних плавних візерунків свідчить про магічні ритуали та віру в
    надприродні сили, що панували в культурі. Небіжчиків ховали в землі у
    випростаному стані на спині, подекуди насипали невисокі кургани. В період
    між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700
    чоловік. Міста займали площу близько 400 гектарів. Частина поселень
    локалізувалися на мисах високих корінних берегів річок, або на плато, що
    зумовлювалось необхідністю їх захисту. Під час розкопок виявлено залишки
    фортифікаційних споруд – валів і ровів. З часів відкриття трипільської
    культури багато вчених вважають її суто українською. Вони підтверджують
    свою думку археологічними данними: величино, та характером забудови
    "тріпільських" поселень іжител, типовим для українців господарством і
    побутом "трипільців", розмальовуванням хат, печей, коминів, як це робиться
    в українських селах і тепер. У килимарстві, гончарстві, дереворізьбі,
    вишивках, писанках – дуже багато геометричних, та рослинних орнаментів...
    які виразно нагадують орнаменти палеолітичних, та неолітичних діб на
    Україні.

    Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім дослідили залишки
    великих протоміст із дво, або триповерховими будинками специфічної
    архітектури. Зводилися будинки площею до 200 кв.м., вони мали округлі
    вікна, двоскатний дах, жертовник, лежанки і місце для роботи. Фасади
    будинків фарбувались. Вважається що населення цих міст могло сягати
    п'ятдесяти тисяч.

    Учасники Всеукраїнського конгресу славістів у Києві (вересень 1983)
    зацікавилися пам'ятниками древньої писемності на Дніпрі (IV-III тис. до
    н.е.). Особливу увагу, зокрема, привернули праці видатного київського
    бібліографа мовознавця М.З.Суслопарова (1901-1974), який надав результати
    дешифрування надпису на баночній посудині. Було також повідомлено й про
    надписи на прясельці з Київських землянок, що засвідчив писемність
    трипільців у III тисячолітті до н.е.

    Одночасно зі свідченнями писемності археологи і історики культури
    віднайшли залишки астрономічних обсерваторій. Астрономічні спостереження
    велися в металевих спорудах (кромлехах), збудованих нашими предками на
    500-1000 років раніше за центр Стоунхедж у Шотландії. До речі, майже
    півстоліття тому англійські історики та археологи визнали, що Стоунхедж
    побудували пришельці із наддніпрянської Русі, які потрапили до Британії
    через Нормандію, принісши туди астрономічні знання. Звідси словянські
    назви багатьох сузір'їв, найстародавніші в Європі (Волос, Стрілець, Перун,
    Близнята тощо). Високими на той час, були досягнення наших предків у
    медицині, сільському господарстві, мистецтві.

    29   [Материал]
    На південно-східних степових просторах переважало скотарство, що спиралося
    на вигодівлю стад одомашнених тварин, яке остаточно сформувалося в степах
    близько 3500 р. до н.е. Протягом майже двох тисячоліть майбутні кочовики
    вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад у
    Євразійському степу, й землеробством. Поруч з кремінними знаряддями
    використовуються металеві – це провушні сокири, тесла, своєрідні вироби у
    вигляді двозубої виделки наконечники стріл, браслети тощо. В гончарних
    виробах орнамент – гребінцевий штамп, пізніше шнурковий відбиток, який
    потім поширився в культурах центральної та західної Європи. Великих
    успіхів було досягнуто в створенні монументальних кам'яних скульптур.
    Поховання небіжчиків відбувалося в простих ямах, або в кам'яних скринях.
    Поселень мало, бо більшість жителів вели досить рухливий спосіб життя
    пересуваючись на порівняно невеликі відстані за своїми стадами. Все своє
    добро перевозили на гарбах та возах, запряжених волами, та конями.

    Археологічні знахідки трипільської доби свідчать про сталий етногенез на
    території України. У першому томі "Україна крізь віки" відображено серію
    глиняних виробів трипільців, в т. ч. голену голівку чоловіка без бороди з
    "оселедцем", та підкрученими вусами. Ці деталі дуже нагадують українського
    козака. Такий вигляд має і обличчя правителя – воєначальника на кам'яній
    стелі неолітичної доби.

    Наприкінці третього тисячоліття до нашої ери, початку другого на території
    України зявляється перший щтучний метал – бронза. Бронзові знаряддя швидко
    витіснили мідні. В Україні досліджено понад 10 бронзоливарних майстерень
    періоду другого тисячоліття до нашої ери. В одній з них (поблизу
    с.Волоське в Надпоріжжі) знайдено близько 70 кам,яних матриць, в яких
    виливалось 17 різноваріантних предметів – серпи, ножі, сокири, кинджали
    тощо. Як на заході, так і на сході України бронзу топили в невеликих
    гостро донних товстостінних глиняних тиглях, поміщених у печах-горнах,
    розливали по формах глиняними ложками – ллячками. Поруч з кам'яними
    використовувались також і глиняні форми виготовлені по восковим моделям. В
    цей період на наших землях існувало понад десяток археологічних культур.
    За типами господарства та етнографічними ознаками їх можна поділити на дві
    основні групи: Землеробсько-скотарські культури Лісостепового
    Правобережжя, Волині, та Прикарпаття; скотарські культури Північного
    Причорномор'я та Приазов'я. Окремі культури епохи бронзи також розвивалися
    у лісостеповому лівобережжі та в Закарпатті. В лісостепових зонах особливе
    значення мало землеробство, зокрема підсічне та ральне. Вирощуються
    пшениця кількох сортів, ячмінь, льон, коноплі, горох, сочевиця.
    Поширюється садівництво та городництво. Утворюється новий прошарок
    населення майстрів – торгівців. Із зростанням продуктивності праці
    поглибилась майнова нерівність населення. Про це красномовно свідчать
    скарби коштовностей, а також поява багатих поховань. Відбувається дальший
    розвиток сімейно-шлюбних стосунків. Шлюб переростає в патрилокальний. Все
    частіше споруджуються малі житлові будинки придатні для проживання лише
    однієї сім'ї. Помітні зрушення і в сфері розвитку позитивних знань
    образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Поширюється
    монументальна кам,яна антропоморфна, скульптура, ускладнюється система
    релігійних вірувань. На піктограмах (письмена на глиняних предметах) все
    частіше зустрічаються давні орійські символи – хрест, та свастика.
    Поширення досвіду виготовлення луків і стріл, та сідлання коня на схід
    призвело до того, що напівдикі племена з північного сходу все частіше
    почали турбувати наші землі. Про те свідчить більша кількість укріплених
    поселень та знайденої зброї (булав, бойових молотів, кинджалів, бронзових
    наконечників до стріл та списів тощо).

    28   [Материал]
    Традиції трипілля збереглися в Україні не лише за часів княжого Київа, а й
    до XIX століття, зокрема в обрядах, побуті, звичаях мистецтві. Так будинки
    у селах робилися з дерева, або плелися з лози й обмащувались глиною, а
    після добротної побілки фасади фарбувались в жовтий та червоний кольори.
    Піч зберігала форму жертовника, і обов'язково робилися лежанки. У
    мистецтві вживалися улюблені червоні та чорні фарби. Довго зберігалися
    культи Бугая, Кози, Гайстра, Вужа.

    У книзі "Давня історія України" вперше наведено фотокопії дев'яти
    антропоморфних (людиноподібних) кам'яних надмогильних стел мідного віку,
    виявлених в степах України. На всіх стелах вирізьблено типові українські
    обличчя чоловіків без борід. На одній з них зображено кремезну постать
    правителя – воєначальника з булавою, конем, луком зі стрілами, бойовими
    сокирами, дволезовим кінжалом та іншими речами. На поголеному обличчі
    виділяються довгі вуса і чуб, що звисає зліва. Звичай голитися набув
    широкого розповсюдження у оріїв саме в мідно-бронзову добу, коли металеві
    бритви стали предметом побуту. Пізніше, у скіфські часи, майстри теж
    вирізблювали обличчя воїнів-українців з поголеною головою, довгими вусами
    і хохлом, що звисав з маківки. Візантійський історик Лев Диякон саме таким
    описував великого київського князя Святослава під час його зустрічі у 971
    році на Дунаї з імператором Цимісхієм. Така мода майже чотири тисячоліття
    відрізняла воїнів-українців від іншіх народів, зокрема росіян (останніх
    звали кацапами, бо вони мали гострі бороди, як у цапів).

    На початку другого тисячоліття до нашої ери відбулись зміни, які
    стосувались наших пращурів що у свій час мігрували до міжріччя. Створена
    ними Шумерська держава, яка була побудована на самостійності міст
    (князівств) і підточена міжусобними війнами розпалась під натиском кочових
    племен. Оріяни, здебільшого військова та культурна еліта, вимушені були
    відійти у безпечніші місця на захід. В малій Азії на території сучасної
    Туреччини, маючи досвідчених будівельників та інших майстрів їм вдалось
    швидко відбудувати свої поселення і поступово створити державу, перші
    згадки про яку датуються 1650 роком до н.е. під назвою Хетське царство.
    Чисельні археологічні знахідки підтверджують ідентичність шумерської та
    хетської культури. Схожа і писемність, яка за твердженням Чеського
    мовознавця Берджиха Грозного, який у 1915 році розшифрував глиняні
    таблички знайдені при розкопках древньої столиці Держави Хета – Хаттуса,
    родинна слов'янським мовам, і суттєво різниться від мов інших народів
    Давнього Сходу.

    Починаючи з середини другого тисячоліття до нашої ери на території давньої
    України відбувались подібні процеси. Посилилася загроза зі степів сходу,
    та північного сходу. Більшість тамтешніх племен, які напередодні лише
    займались мисливством не освоївши землеробство, та скотарство швидко
    втямили, що те їм не потрібно. Вони перейняли в оріїв вміння їздити на
    конях. Це дало їм можливість оперативно пересуватись на великі відстані і
    займатись грабіжництвом. Великі банди грабіжників, які примітили багаті
    землі наших степів раз за разом захоплювали великі стада худоби, та інші
    цінності на землях східної України. Разом із тим вони знищували поселення,
    ґвалтували і вбивали людей та швидко зникали. Такі події змушували наших
    предків відповідно реагувати. Великі східні степові поселення припиняли
    своє існування. Частина людей, здебільшого жінки та діти, перебиралися в
    лісостепову зону, селилися в захищених містах в Причорномор'ї, на кручах
    Дніпра або будували невеликі власні укріплені поселення в лісостеповій
    зоні. Інша частина об'єднувались у бойові загони, які верхи з
    використанням кибиток та тачанок, постійно патрулювали степові землі. Вони
    продовжували займатись скотарством, але поступово конярство витісняло інші
    види тваринництва. В разі нападів розбійників кінські стада мали більше
    шансів уникнути небезпеки ніж великі стада рогатої худоби. Поселення
    степової зони в той період все більше нагадують тимчасові табори, жителі
    яких могли оперативно здійнятися з місця і передислокуватися для надання
    гідної відсічі ворогам.

    27   [Материал]
    Незважаючи на те все, на всьому степовому півдні України частина населення
    займалася землеробством, та ремісництвом (ливарна справа, гончарство,
    обробка каменю, дерева та кості). Археологічні знахідки, кінця другого
    тисячоліття до нашої ери, свідчать про залишки зрубної, розвиток
    сабатинівської та білоцерської культури.

    За свідченням М. Суслопарова, який вивчав писемність Трипільської
    культури, трипільці на Дніпрі були пелагами Гомера, пролатинянами і
    безпосередніми попередниками антів і русів. Дешифрування першої в європі
    писемності буквено-звуковим алфавітом на Дніпрі – відкриття світового
    значення, адже 4 тис років до нашої ери звукового алфавіту не мали ще й
    фінікійці. Вивчення пізніших зразків писемності довело, що трипільським
    алфавітом на території України користувалиось населення зрубної культури –
    кіммерійці, серед яких були протолітовці-протословяни. Прочитання надписів
    показало, що частина населення Наддніпрянщини цієї доби використовували
    для письма мовні звороти дуже близькі до сучасної литовської мови.

    Початок першого тисячоліття до нашої ери на території України
    ознаменувався широким впровадженням залізних знарядь праці, та зброї. В
    лісостеповій зоні основу господарювання становило орне землеробство. Не
    останню роль відігравало і осіле скотарство.

    Розкопки на Суботівському городищі виявили кістки 206 особин свійських
    тварин, зокрема 80 голів великої рогатої худоби, 49 кіз або овець, 41
    свині, 20 коней.

    Значного розвитку досягла торгівля і металообробне ремесло. Залізо
    здебільшого використовувалось для виготовлення зброї. Наприклад в той час
    вироблялися мечі довжиною близько одного метра. Велика кількість зброї,
    яка виготовлялась також підтверджує необхідність захисту від агресивних
    нападів диких орд, які все частіше проривались крізь військові формування
    на східних кордонах території України. Тому у степових районах поступово
    зникають осередки відомих раніше культур (зокрема зрубної).Люди поступово
    перебираються у лісостепову зону, куди банди поривалися дуже рідко.
    Повздовж річок Дніпро, Тясмин та інших природних перешкод на порубіжні
    лісостепу та степу майже нерозривною лінією поселення укріплені
    фортифікаційними спорудами. За археологічними знахідками тої доби видно,
    що такі споруди в плані мали форму кола діаметром 40-100 м, оточене валом;
    на гребні останнього будувалась стіна з пов'язаних між собою дерев'яних
    зрубів. З зовнішнього боку захищене кількома лініями валів і ровів. Тоді у
    степовій зоні були сформовані великі війська, які не тільки відбивали
    атаки, але й судячи з письмових знахідок країн близького сходу та
    стародавньої Греції вирішували спірні питання у відносинах з цими країнами
    на їх території. На той час на землях України сформувалася потужна
    держава, яка не тільки успішно давала відсіч північно східним ордам, але й
    використовувала кочівників для власних інтересів. Вона була тісно
    пов'язана торговими, та дружніми стосунками з Хетським царством (територія
    сучасної Туреччини). В той час засновуються портові міста на узбережжі
    Понту Євкінського – Олівія та Тира.

    26   [Материал]
    В 1200 році до нашої ери зникло з історичної карти Царство Хета. Маючи
    незрозумілу для давнього сходу систему правління, яка мала багато
    демократичних принципів і устрій, що дуже нагадував феодальний, будучи на
    перший погляд слабшим за своїх сусідів Держава Хетів майже за пів
    тисячоліття не програла жодного протистояння з потужними арміями Вавілону,
    Митанни, Єгипту. Воно складалося, як і Шумерське з мілких, майже
    самостійних князівств. Лише в останній період існування держави (1265-1200
    р.до н.е.) хети віддали Ассирії частину своєї території.

    Під навалою грецьких, племен було знищено прадавнє місто Троя. Частина
    жителів Хетського царства, предки яких, у свій час, вийшли з Оріани і
    оселились у міжріччі – повернулись до північного Причорномор'я та Криму.
    Використовуючи їх досвід забудови, були відбудовані міста Ламос, Ольвія,
    Тіра, Херсонес, Теодозія, Пантікапея, Фанагорія. Інша частина висадилась
    на Північному заході Італії.

    Грецький історик Геродот стверджував що етруски прибули на апенінський
    півострів по морю з Малої Азії. Відомий етрусколог Карл Паулі, доводив що
    Троянці називали себе "troses" і це тотожне імені етруск. 1944 року
    академік Державін у книзі "История руського народа" висловив впевненість,
    що слово Русь пов'язане з етнонімом етруск. Античні автори (до VII
    століття н.е.) називали Карпати Венедськими горами. Але ж згідно із
    всесвітньою історією Помпея Трога в обробці Юстина "Венеди були вигнані
    Атенором із Трої". Язичницькі свята Різдва, Нового року, Купала та інші,
    що дійшли до наших днів зафіксовані ще у Трої та в Етрусків Італії. У
    словнику Стефана Візантійського етруски без застережень названі народом
    словянського племені.

    На Апенинах була заснована нова держава Етрурія. Античні письменники
    свідчать що у VIII столітті до н.е. між річками Тибр і Арно вже були
    збудовані міста, які у своєму розвитку на порядок відрізнялись від
    сусідніх народів. Маючи тисячолітній досвід азійського життя наші предки
    мало змінили своїм традиціям. Так, як і на території України, держава
    будувалась з малих князівств. Дванадцять самостійних міст Етрурії вибирали
    царя під час язицьких релігійних обрядів. Високо розвинута культура
    етрусків дала початок розвитку Римської культури.
    Народная правда

    25   [Материал]
    Capri від Сина Неба

    http://prikol.bigmir.net/view/111300/

    Край лукомор'я дуб зелений;
    І золотий ланцюг на нім:
    Щодня, щоночі кіт учений
    На ланцюгу кружляє тім;
    Іде праворуч - спів заводить
    Ліворуч - казку повіда.

    Дива там: лісовик там бродить,
    В гіллі русалка спить бліда:
    На невідомих там доріжках
    Сліди нечуваних страхіть;
    Там хатка на курячих ніжках
    Без вікон, без дверей стоїть;
    В примарах там ліси й долини;
    Там на світанні хвиля лине
    На берег дикий пісковий.
    І тридцять витязів чудових
    Із хвиль виходять смарагдових,
    Та ще й дозолець їх морський;
    Там королевич мимоходом
    Полонить грізного ціря;
    Там серед хмар перед народом
    Через ліси, через моря
    Чаклун несе богатиря;
    В темниці там царівна,
    А бурий вовк їй вірно служить;
    З Ягою ступа там бреде,
    Вперед сама собою йде;
    Там цар Кощей над златом чахне;
    Там руський дух...Там Руссю пахне!
    І я там був, і мед я пив;
    Край моря бачив дуб зелений;
    Під ним сидів, і кіт учений
    Своїх казок мене учив.
    Одну згадав я: добрі люди,
    нехай для Вас ця казка буде...

    24   [Материал]
    А где граница между Московией и Татарией? Сотни лет мы прожили вместе не зная никаких границ!

    У кого повернется язык сказать, что Тула, названная именем царицы Тайдулы, жены Джанибековой - московский город? А Нижний? Если Тохтамыш сдуру или спьяну дал Василию I ярлык на Нижегородское княжество, то из этого не следует, что татарский народ откажется от земель, которые являются землями татарской славы. У сотен тысяч татар, проживающих в Нижнем никто не спросил, желают ли они того, чтобы их подарили, как какую-то вещь.

    Наши муфтии провели экспертизу этого позорного акта и пришли к выводу, что ярлык Тохтамыша не имеет законной силы, т.к. при передаче Нижегородского княжества в состав Московии не был проведен всеобщий курултай татароязычного населения. Пока мы решили объявить Нижний - одиннадцатым улусом, а там - посмотрим.

    А земли по верхней Волге и Каме? Разворачиваем четырнадцатый свиток "Золотоордынской истории". Читаем: "Новотатария. Так называется пространство, завоеванное светлейшим ханом Батыем и включающее улусы Вологодский, Костромской, Чухломской и Вятский". Может ты, Дмитрий захочешь включить в состав Московии еще и Крым? Или - хе-хе! - Сибирь?

    Вся Европа объединяется (я слышал, что вон Литва собирается объединиться с Польшей), а ты вздумал разъединяться.

    Да, горько вспоминать жесткие акции Батыя по отношению к Козельску и некоторым другим городам. И потом, ведь Козельцы первые напали на наших послов, пришедших с мирными предложениями.

    Гораздо больше было положительных примеров. Мы вместе остановили натиск немецких полчищ на Восток. Московитяне и татары плечом к плечу сражались с агрессивной Литвой и ее вассалами - русскими князьями. Воссоединение Московии с Золотой ордой - а именно так это всеми было воспринято - открыло путь в твои земли хивинским и бухарским купцам, что оказало благотворное влияние на экономику. Мудрый старший татарский брат помог младшему татарскому брату усвоить твердую ордынскую дисциплину, воинскую доблесть и беспощадность к врагам.

    Некоторые московиты кричат, будто татары их грабят. Это бесстыдная ложь. Покажи, где то, что мы награбили? Посмотри, как живет московитянин. Он живет в избе, ест наваристые щи и пирог с зайчатиной. А простой татарин живет в кибитке, терпит пыль и стужу, питается просом и сырой кониной. Так кто же кого грабит?

    С особой тревогой я слежу за растаскиванием войска. Вспомним нашу боевую дружбу, скрепленную кровью, - как татары вместе с Глебом Смоленским и Романом Брянским завоевали Литву, как твой дед Иван Калита вместе с ханом Узбеком били тверских предателей! Теперь от воинов, давших присягу Золотой Орде, требуют присяги Москве! Где же твоя воинская честь, Дмитрий? Кто удостоил тебя великокняжеского сана? Мурут! Кому ты на коленях клялся в верности? Орде! А ведь настоящий мужчина присягает только раз в жизни! Предатель!

    А теперь ты еще и объявил копья, сделанные на Копейском дворе, своей собственностью. Но ведь Копейный двор, Дмитрий, строился на средства всей Орды.

    Дробить войско - создавать тысячи сложностей. Например касимовские ремесленники снабжают подковными гвоздями всю Орду. Это же единый ордынскохозяйственный комплекс! А где вы возмете опытных темников? А как московитяне будут командовать лошадьми, если они слушаются только татарских команд?

    Ты хочешь иметь свое войско сразу и немедленно. Причем моим сотникам, которые не захотели тебе присягнуть, ты не предоставляешь палат, и они вынуждены страдать, проживая вместе с семьями в рваных юртах.

    Ладно, я разрешаю тебе какие-то силы (допустим 100 легких лучников) иметь в своем распоряжении - для поддержания внутреннего порядка. Но растаскивать все войско?

    Прошу тебя, Дмитрий: опомнись! Не сталкивай лбами наши братские народы.

    История тебе этого не простит.

    Твой брат МАМАЙ

    Впервые опубликовано в России, в газете «Козацьке Слово» N1, 1993 г.

    23   [Материал]
    Письмо хана Мамая князю Дмитрию.
    (перевод тюрколога ВЛ.КОВАЛЕНКО)

    Здравствуй, дорогой Дмитрий!
    Дошел до меня слух, что ты, попав под влияние националиста Сергия Радонежского, поддавшись на уговоры удельных бояр-сепаратистов, взял курс на отрыв Московского княжества от Золотой Орды. Что твои люди повсюду кричат о каком-то "монголо-татарском иге". Что татарских воинов уже называют в московских краях оккупантами. Что в Суздале побили моего баскака. Что ты требуешь, чтобы московские воины присягнувшие Орде теперь дали новую присягу Московскому княжеству...

    Одумайся, брат Дмитрий! Как можно по живому отрезать Московию от Орды? Ты знаешь, что я не великодержавный Чингизист, а едва ли не наполовину Москвитянин. Моей нянькой была полонянка Варвара. Да и кто сказал, что существует отдельный московский народ? Мы - единая Золотоордынская нация. Наш народ разделился (ненадолго) лишь в Х веке, когда киевский хищник Олег покорил часть хазар, наших общих предков. Посмотрите на себя, сколько среди вас, московитян раскосых, скуластых и курносых? Недаром есть поговорка: хорошенько поскреби московита и обнаружишь татарина. Ваш язык -почти, что наш. Богатырь, халат, арбуз, диван, тайга, карандаш, деньги, лошадь, чулок, ямщик, чердак, халва, чемодан и сотни других - это ваши и наши слова.

    Это уже потом, при киевской подтравке были выращены и ненародный московский язык, напичканный славянскими словами и соблазн отучить московитов от татарской речи и соблазн московского национализма. Доходит до смешного, лубочного невежества, что де "Москва, Владимир, Новгород - это все русские города". Как будто мы тут не знаем, что Русью называется лишь полоса земли от Тмутаракани до Карпат? Как будто московские или новгородские летописцы, отмечая поездки своих князей в Киев не писали "...такого-то числа поехал на Русь..."

    Тысячи лет у нас была одна вера. Наши предки поклонялись одному и тому же Солнцу и одним и тем же идолам. Киев навязал нам христианство. Но ведь среди батыевых воинов было много христиан-несториан. В 1260 году монголы-христиане ходили в Палестину освобождать от мусульман Гроб Господень. Потом, правда в 1312 году хан Узбек сам принял Ислам. Но ведь мы никогда не ущемляли вашу старую веру. О хане Джанибеке ваш летописец говорит, что "сей царь Чянибек Азбякович добр зело к Христианству". Хан Берке позволил московитам, обитавшим в Сарае открыто отправлять свое богослужение, так, что митрополит Кирилл учредил для них особую Сарскую обитель. И вообще, делиться по религиозному признаку - варварство. К тому же московиты и татары очень часто взаимно меняли веру. Ордынские выходцы издревле селились в московских городах и принимали православие. Татарский чиновник Буча, собирая в Устюге дань с жителей, влюбился в местную девушку Марию и, чтобы жениться на ней, крестился под именем Иоанна. Впоследствии он построил церковь Иоанна Предтечи, которая, ты знаешь, стоит до сих пор. А в Ярославле монах Зосима принял нашу магометанскую веру.

    Вспомни, Батый сделал Александра Невского своим приемным сыном и доверял ему руководство татарскими и русскими войсками, когда некоторые города наотрез отказались помогать защищать священные границы Орды от тевтонов.

    Сегодня отделять Московию, значит резать через миллионы семей и людей: какая перемесь населения; целые области с татарским перевесом, сколько людей, затрудняющихся выбрать себе национальность из двух... Аксаковы, Асадовы, Баксаковы, Басмановы, Бехтеревы, Булгаковы, Корсановы, Беклемишевы, Чаадаевы, Колычевы, Карамышевы, Бутурлины, Куракины, Сабуровы, Огарковы, Ушаковы, Аракчеевы, Мансуровы, Салтыковы, Бахметьевы, Мусины, Муратовы, Исаевы, Юсуповы, Булатовы, Измайловы -кто они? Московиты? Татары?

    22   [Материал]
    ХТО ТАКІ ВАР'ЯТ?
    Вар'ят надта давярае ўяўленьню і не зьвяртае ўвагу на тое, што бачыць.
    Кожны чалавек у чым-небудзь мае рацыю, а ў астатнім - вар'ят.
    Кожнаму здараецца фантазіраваць, але той, хто ня ўмее своечасова спыніцца і вярнуцца да звыклага пункту гледжаньня, - рызыкуе зьехаць з глузду.
    Каб звар'яцець, трэба доўга і ўпарта думаць пра тое чаго не разумееш.
    Ментальным альпінізмам займаюцца і вар'яты, і мастакі, а розьніца паміж імі - у тым, што вар'ят ня ўмее спусціцца з гары сваіх сумневаў і распавесьці пра зоркі, якія пабачыў зблізу.
    Сумнеў - гэта лёгкая форма вар'яцтва: распад асобы, які яшчэ не стаўся незваротным.
    Вар'ят жыве нібыта ў бясконцай рэпетыцыі, жыцьцё ж іншых - бясконцыя гастролі.
    Вар'ята мала хто разумее.
    У вар'ята просяць парады ў апошнюю чаргу. Ён вечна апынаецца лішнім у справах гэтага сьвету, у тым ліку - ва ўласным жыцьці. Вар'ят парваў дыпламатычныя стасункі з рэчаіснасьцю, ён лічыць навакольнае быцьцё незаконным, і таму не жадае мець агульных справаў з нахабнымі прывідамі, якімі здаюцца яму людзі й рэчы.
    Вар'ят жыве па той бок далягляду - ня тут, не цяпер. Ён дакранаецца да рэальнасці, але ня можа на яе абаперціся.
    Вар'ят хацеў бы быць такім, як усе, быць чалавекам, але ў яго гэта не заўсёды атрымліваецца. Вар'яцтва (як і стан мастака, які чакае натхненьня) - гэта неверагодная адзінота: чалавеку няма з кім пагадзіцца. І найперш, ён ня можа пагадзіцца з самім сабой. Усё тое, што адбываецца з ім ці з іншымі людзьмі, рэчамі, словамі, падаецца яму няслушным і крыўдным.
    Вар'ят ня ўмее выбіраць, і ў гэтым уся яго бяда.
    P.S. Да кстати Сумасшедший - Божевільний. При чому тут Вар'ят, wariat -- це людина, яка мислить трохи інакше, ніж решта людства...
    Варіативно мисляча людина, від латинського прикметника - "variatus, а, um" - різноманітний. Все просто.
    21   [Материал]
    Capri від Сина Неба.
    Дякую за відповідь. Звісно вірші , взагалі поезію, дуже важко перекладати з одної мови на іншу. ЇЇ краще вивчати і знати на мові оригіналу. Якщо перекладати дослівно – втрачається рифма, взагалі саме мистецтво як таке в поезії. Якщо перекладати по законах поетики – частково втрачається зміст оригіналу. Перекладач має ДОСКОНАЛО знати обидві мови. В наведених тобою прикладах (до речі автора перекладу не вказано) ясно проглядається слабеньке (поверхневе) володіння перш за все українською мовою: абракадабри типу лісова людина (почитай поезію Лесі Українки),
    Москальський дух …
    Чи гепнусь я, дрючком продертий,
    Чи мимо прошпандьорить він? …

    …Насцяв мені на светру, гад. …

    Це взагалі, як кажуть – бред сумасшедшего.

    Чесно кажучи я не вірю в правдивість оцих перекладів. Скоріш за все це приколи в дусі Котляревського (вірніше мабуть Леся Подеревянського). Котляревського можна зрозуміти – в той час літературна українська мова була заборонена, а таку хохму як «Енеїда» можна було пропустити повз цензуру і надрукувати, мол смотрите какая в хохлов дебильная мова. Якби Котляревський написав щось серйозне – його зроду б в той час не надрукували б в Росії, хіба за кордоном. А так «Енеїда» була вперше надрукована в Петербурзі, до речі без згоди автора. Дабы потешить светскую публику. Основна масса населення Росії була неписьменна.
    Творчість (не побоюсь цього слова) Подеревянського – це протест, виклик в кінці епохи застою. Це ж треба було мати неабияку мужність в той час написати «Гамлет», «Кацапи»(не знаю було мабуть більше 30 таких п’єс) мовою вулиці, з усіма матами перематами і суржиком – покручем української мови. І ти знаєш спрацювало – через деякий час Верховна Рада УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР» - який до речі чинний до цього часу. І в цьому є (можливо й не така вже й особлива) заслуга Подеревянського. А взагалі Лесь Подереіянський високоінтеллігентна людина, який досконало володіє українською мовою, художник, викладач Художнього інституту. Якщо хочете аристократ – і ніколи не повіриш, що він міг написати колись отакі «творенія».
    Подібне щось відбувається зараз в Росії. Олбанский языг, языг падонкоф – протест проти стану сучасної російської мови.
    А якщо отаке (наведені тобою вірші) викладають в ВУЗах. Та ще й уХаркові – то це просто чистісінька провокація. І цим мають займатись не аматори-філологи а СБУ, тому, що таким чином дискредитується як українська так і російська мови. Для мене питання двомовності, тримовності не стоїть. Я (гадаю) вільно володію як російською, так і українською. Білоруською розмовляти не вмію, ніколи не вивчав, але відсотків на 90 розумію, про решту 10% догадаюсь по змісту написаного чи почутого. А от двоязичним бути не хочу. Хоча в інтернеті є вже повідомлення про придурків – які розрізають язики.
    Реклама на сайті
    Хит сезона - раздвоенный язык, в салонах эта услуга называется — tongue splitting
    Кончик языка разрезается на несколько сантиметров. 7000 рублей. Операция сложная, рискованная — важно не задеть артерии. Но зато эффект налицо. Говорят, натренировавшись, можно даже научиться шевелить каждой половинкой языка по отдельности.
    І фотки є – огидно до крику.

    20   [Материал]
    Сыну неба - и я тоже процитирую на мове:

    (...) ...для Украины-ющенко презрение к русскому языку и русским классикам в норме. В харьковском университете русская литература входит в программу зарубежной и идет кратким курсом. На лекциях большая часть студентов с выпученными глазами слушает «мову» лектора, не понимая и половины материала. (...) ...

    А вот это первая глава из Евгения Онегина звучит на «мове»! Вопрос: а чем гордиться-то, откуда такая спесь?
    Выводы делайте сами:

    Мій дядько чесний без догани,
    Коли не жартом занеміг,
    Небожа змусив до пошани
    І краще вигадать не міг,
    Воно й для інших приклад гожий;
    Але яка нудота, Боже,
    При хворім день і ніч сидіть,
    Не покидаючи й на мить!
    Яке лукавство двоязике —
    Напівживого розважать,
    Йому подушки поправлять,
    Журливо подавати ліки,
    Зітхать і думку берегти:
    "Коли ж візьмуть тебе чорти!"

    А вот так звучат в украинском переводе строки:

    Паду ли я, стрелой пронзенный,
    Иль мимо пролетит она?

    Чи гепнусь я, дрючком продертий,
    Чи мимо прошпандьорить він?

    Вот так «У лукоморья дуб зеленый» звучит на «мове»

    Край лукомор'я дуб росте зелений;
    Та золотий ланцюг повився навкруги:
    Щодня, щоночі кіт навчений
    По ланцюгу кружляє залюбки;
    Іде праворуч – тихий спів заводить,
    Ліворуч піде – казку повіда.
    Дива небачені: там лісова людина бродить,
    І спить русалка наче немовля;
    Там по затьмарених стежинках
    ³дбилися сліди нечуваних страхіть;
    В сирому лісі там хатинка на курячих ніжках
    Без вікон, без дверей стоїть;
    В примарах там ліси й долини;
    А на світанні хвиля лине
    На берег дикий між піщаних гір,
    Під тридцять козаків завзятих
    Сухими з хвиль виходять як брати,
    Та ще й дозорець їх морський;
    А юний принц неначе мимохідь
    Полонить грізного царя; щоб потім вбить
    А іншим разом серед хмар перед народом
    Через ліси, через моря
    Чаклун несе богатиря;
    Ніхто не знає скільки часу
    В темниці там царівна плаче,
    І поки там царівна тужить,
    Лише облізлий старий вовк їй вірно служить;
    Коли розступляться ліса і світ гудить,
    Тоді за мить з Ягою ступа пролетить;
    А що там під землею? О-о-о!
    Там вурдалак Кощій над златом чахне;
    Москальский дух… Там Руссю пахне!
    І я там був, і мед та піво пив;
    Край моря бачив дуб зелений;
    Під ним сидів, та кіт навчений
    Насцяв мені на светру, гад.
    Але своїх казок мене навчив.
    Одну згадав я, добрі люди,
    Нехай для вас ця казка буде…

    19   [Материал]
    "Енеїда" в мережі

    Бібліотека Кошового Писаря (http://pysar.net/). Енеїда

    Українська бібліотека Євгена Васильєва (http://www.ukrlib.com.ua/). Тексты произведений украинской литературы. Котляревський Iван.

    Бібліотека української поезії (http://poetry.uazone.net/). Іван Котляревський

    Polski portal edukacy (http://www.interklasa.pl/portal/index/strony). Іван Котляревський. Енеїда

    Псевдология (http://www.pseudology.org/). Іван Котляревський. Енеїда

    Электронная библиотека (bookz.ru/). Iван Котляревський :: Енеїда. Текстовий формат

    Библиотека Максима Мошкова (http://lib.ru/). Iван Котляревський. Енеїда.

    The Project Gutenberg Europe eBook (http://www.pgeu.net/about/). Iван Котляревський. Енеїда.

    Енциклопедія українського козацтва (http://www.zsu.zp.ua/euk/). Г. Нарбут. Еней з військом. Ілюстрація до поеми І.П.Котляревського “Енеїда”. Гуаш. 1919 р.

    Ізборник (litopys.kiev.ua). Іван Огієнко. Історія української літературної мови (IX. Доба відродження. Котляревський).

    А також
    Бібліотека світової літератури (http://www.ae-lib.org.ua). Вергілій. Енеїда. Переклад М.Білика

    18   [Материал]
    17 Юпитер, все допивши з кубка,
    Погладив свій рукою чуб:
    "Ох, доцю, ти моя голубка!
    Я в правді твердий так, як дуб.
    Еней збудує сильне царство
    І заведе своє там панство;
    Не малий буде він панок.
    На панщину ввесь світ погонить,
    Багацько хлопців там наплодить
    І всім їм буде ватажок.

    18 Заїде до Дидони в гості
    І буде там бенькетовать;
    Полюбиться її він мосці
    І буде бісики пускать.
    Іди, небого, не журися,
    Попонеділкуй, помолися,
    Все буде так, як я сказав".
    Венера низько поклонилась
    І з панотцем своїм простилась,
    А він її поціловав.

    19 Еней прочумався, проспався
    І голодрабців позбирав,
    Зо всім зібрався і уклався,
    І, скілько видно, почухрав.
    Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
    І море так йому огидло,
    Що бісом на його дививсь.
    "Коли б, — каже, — умер я в Трої,
    Уже б не пив сеї гіркої
    І марне так не волочивсь".

    Потім до берега приставши
    З троянством голим всім своїм,
    На землю з човнів повстававши,
    Спитавсь, чи є що їсти їм?
    І зараз чогось попоїли,
    Щоб на путі не ослабіли;
    Пішли, куди хто запопав.
    Еней по берегу попхався,
    І сам не знав, куди слонявся,
    Аж гульк — і в город причвалав.

    В тім городі жила Дидона,
    А город звався Карфаген,
    Розумна пані і моторна,
    Для неї трохи сих імен:
    Трудяща, дуже працьовита,
    Весела, гарна, сановита,
    Бідняжка — що була вдова;
    По городу тогді гуляла,
    Коли троянців повстрічала .
    Такі сказала їм слова:

    Відкіль такі се гольтіпаки?
    Чи рибу з Дону везете?
    Чи, може, виходці-бурлаки?
    Куди, прочане, ви йдете?
    Який вас враг сюди направив?
    І хто до города причалив?
    Яка ж ватага розбишак!"
    Троянці всі замурмотали,
    Дидоні низько в ноги пали,
    А вставши, їй мовляли так:

    Ми всі, як бач, народ хрещений,
    Волочимся без талану,
    Ми в Трої, знаєш, порождені,
    Еней пустив на нас ману;
    Дали нам греки прочухана
    І самого Енея-пана
    В три вирви вигнали відтіль;
    Звелів покинути нам Трою,
    Підмовив плавати з собою,
    Тепер ти знаєш, ми відкіль.

    Помилуй, пані благородна!
    Не дай загинуть головам,
    Будь милостива, будь незлобна,
    Еней спасибі скаже сам.
    Чи бачиш, як ми обідрались!
    Убрання, постоли порвались,
    Охляли, ніби в дощ щеня!
    Кожухи, свити погубили
    І з голоду в кулак трубили,
    Така нам лучилась пеня".

    25 Дидона гірко заридала
    І з білого свого лиця
    Платочком сльози обтирала:
    "Коли б, — сказала, — молодця
    Енея вашого злапала,
    Уже б тогді весела стала,
    Тогді Великдень був би нам!"
    Тут плюсь — Еней, як будто з неба:
    "Ось, осьде я, коли вам треба!
    Дидоні поклонюся сам".

    26 Потім з Дидоною обнявшись,
    Поціловались гарно всмак;
    За рученьки біленькі взявшись,
    Балакали то сяк, то так.
    Пішли к Дидоні до господи
    Через великі переходи,
    Ввійшли в світлицю та й на піл;
    Пили на радощах сивуху
    І їли сім'яну макуху,
    Покіль кликнули їх за стіл.

    Тут їли розниї потрави,
    І все з полив'яних мисок,
    І самі гарниї приправи
    З нових кленових тарілок:
    Свинячу голову до хріну
    І локшину на переміну,
    Потім з підлевою індик;
    На закуску куліш і кашу,
    Лемішку, зубці, путрю, квашу
    І з маком медовий шулик.

    28 І кубками пили слив'янку,
    Мед, пиво, брагу, сирівець,
    Горілку просту і калганку,
    Куривсь для духу яловець.
    Бандура горлиці бриньчала,
    Сопілка зуба затинала,
    А дудка грала по балках;
    Санжарівки на скрипці грали,
    Кругом дівчата танцьовали
    В дробушках, в чоботах, в свитках.

    Сестру Дидона мала Ганну,
    Навсправжки дівку хоть куди,
    Проворну, чепурну і гарну;
    Приходила і ся сюди
    В червоній юпочці баєвій,
    В запасці гарній фаналевій,
    В стьонжках, в намисті і ковтках;
    Тут танцьовала викрутасом,
    І пред Енеєм вихилясом
    Під дудку била третяка.

    30 Еней і сам так розходився,
    Як на аркані жеребець,
    Що трохи не увередився,
    Пішовши з Гандзею в танець.
    В обох підківки забряжчали,
    Жижки од танців задрижали,
    Вистрибовавши гоцака.
    Еней, матню в кулак прибравши
    І не до соли примовлявши,
    Садив крутенько гайдука
    17   [Материал]
    11 Нептун іздавна був дряпічка,
    Почув Енеїв голосок;
    Шатнувся зараз із запічка,
    Півкопи для його кусок!..
    І миттю осідлавши рака,
    Схвативсь на його, мов бурлака,
    І вирнув з моря, як карась.
    Загомонів на вітрів грізно:
    "Чого ви гудете так різно?
    До моря, знаєте, вам зась!"
    12 От тут-то вітри схаменулись
    І ну всі драла до нори;
    До л я с а мов ляхи шатнулись,
    Або од їжака тхори.
    Нептун же зараз взяв мітелку
    І вимів море, як світелку,
    То сонце глянуло на світ.
    Еней тогді як народився,
    Разів із п'ять перехрестився;
    Звелів готовити обід.

    13 Поклали шальовки соснові,
    Кругом наставили мисок;
    І страву всякую, без мови,
    В голодний пхали все куток.
    Тут з салом галушки лигали,
    Лемішку і куліш глитали
    І брагу кухликом тягли;
    Та і горілочку хлистали, —
    Насилу із-за столу встали
    І спати послі всі лягли.

    14 Венера, не послідня шльоха,
    Проворна, враг її не взяв,
    Побачила, що так полоха
    Еол синка, що аж захляв;
    Умилася, причепурилась
    І, як в неділю, нарядилась,
    Хоть би до дудки на танець!
    Взяла очіпок грезетовий
    І кунтуш з усами люстровий,
    Пішла к Зевесу на ралець.

    15Зевес тогді кружав сивуху
    І оселедцем заїдав;
    Він, сьому випивши восьмуху,
    Послідки з кварти виливав.
    Прийшла Венера, іскривившись,
    Заплакавши і завіскрившись,
    І стала хлипать перед ним:
    "Чим пред тобою, милий тату,
    Син заслужив таку мій плату?
    Ійон, мов в свинки, грають їм.
    16 Куди йому уже до Риму?
    Хіба як здохне чорт в рові!
    Як вернеться пан хан до Криму,
    Як жениться сич на сові.
    Хіба б уже та не Юнона,
    Щоб не вказала макогона,
    Що й досі слухає чмелів!
    Коли б вона та не бісилась,
    Замовкла і не камезилась,
    Щоб ти се сам їй ізвелів".
    16   [Материал]
    Еней був парубок моторний
    І хлопець хоть куди козак,
    Удавсь на всеє зле проворний,
    Завзятіший од всіх бурлак.
    Но греки, як спаливши Трою,
    Зробили з неї скирту гною,
    Він, взявши торбу, тягу дав;
    Забравши деяких троянців,
    Осмалених, як гиря, ланців,
    П'ятами з Трої накивав.
    2 Він, швидко поробивши човни,
    На синє море поспускав,
    Троянців насажавши повні,
    І куди очі почухрав.
    Но зла Юнона, суча дочка,
    Розкудкудакалась, як квочка, —
    Енея не любила — страх;
    Давно уже вона хотіла,
    Його щоб душка полетіла
    К чортам і щоб і дух не пах.

    3 Еней був тяжко не по серцю
    Юноні — все її гнівив;
    Здававсь гірчійший їй від перцю,
    Ні в чім Юнони не просив;
    Но гірш за те їй не любився,
    Що, бачиш, в Трої народився
    І мамою Венеру звав;
    І що його покійний дядько,
    Парис, Пріамове дитятко,
    Путивочку Венері дав.

    4 Побачила Юнона з неба,
    Що пан Еней на поромах;
    А те шепнула сука Геба...
    Юнону взяв великий жах!
    Впрягла в гринджолята павичку,
    Сховала під кибалку мичку,
    Щоб не світилася коса;
    Взяла спідницю і шнурівку,
    І хліба з сіллю на тарілку,
    К Еолу мчалась, як оса.

    5 "Здоров, Еоле, пане-свату!
    Ой, як ся маєш, як живеш? —
    Сказала, як ввійшла у хату,
    Юнона. — Чи гостей ти ждеш?.."
    Поставила тарілку з хлібом
    Перед старим Еолом-дідом,
    Сама же сіла на ослін.
    "Будь ласкав, сватоньку-старику!
    Ізбий Енея з пантелику,
    Тепер пливе на морі він.

    6 Ти знаєш, він який суціга,
    Паливода і горлоріз;
    По світу як іще побіга,
    Чиїхсь багацько виллє сліз.
    Пошли на його лихо злеє,
    Щоб люди всі, що при Енеї,
    Послизли і щоб він і сам...
    За сеє ж дівку чорнобриву,
    Смачную, гарну, уродливу
    Тобі я, далебі, що дам".

    7 "Гай, гай! ой, дей же його кату!
    Еол насупившись сказав. —
    Я все б зробив за сюю плату,
    Та вітри всі порозпускав:
    Борей недуж лежить з похмілля,
    А Нот поїхав на весілля,
    Зефір же, давній негодяй,
    З дівчатами заженихався,
    А Евр в поденщики нанявся, —
    Як хочеш, так і помишляй!

    8 Та вже для тебе обіщаюсь
    Енеєві я ляпас дать;
    Я хутко, миттю постараюсь
    В трістя його к чортам загнать.
    Прощай же! швидче убирайся,
    Обіцянки не забувайся,
    Бо послі, чуєш, нічичирк!
    Як збрешеш, то хоча надсядься,
    На ласку послі не понадься,
    Тогді від мене возьмеш чвирк".

    9 Еол, оставшись на господі,
    Зібрав всіх вітрів до двора,
    Велів поганій буть погоді...
    Якраз на морі і гора!
    Все море зараз спузирило,
    Водою мов в ключі забило,
    Еней тут крикнув, як на пуп;
    Заплакався і заридався,
    Пошарпався, увесь подрався,
    На тім'ї начесав аж струп.

    10 Прокляті вири роздулися,
    А море з лиха аж реве;
    Слізьми троянці облилися,
    Енея за живіт бере;
    Всі човники їх розчухрало,
    Багацько війська тут пропало;
    Тогді набрались всі сто лих!
    Еней кричить, що "я Нептуну
    Півкопи грошей в руку суну,
    Аби на морі штурм утих".

    15   [Материал]
    У 1798 р.( это кстати конец 18 а не 19 века) “Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским” вийшла у Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора.
    Небольшой отрывок. Всего 259 страниц. Написана на так званом "суржике" (смеси русских и украинских слов). Литературный украинский язык значительно отличается от этого суржика. Приятного вам чтения
    14   [Материал]
    В местном диалекте зафиксировано сосуществование русских и украинских эквивалентных единиц, что породило высокую вариативность диалектных слов: волна? (рус.) – во?вна (укр.) – ‘овечья шерсть’, посто?л (рус.) – пости?л (укр.) – ‘грубый лапоть, сшитый из сыромятной кожи и стянутый специальным ремешком’, чёбот (рус.) – чо?бит (укр.) – ‘башмак, сапог’, спо?дники (рус.) – спи?дники (укр.) – ‘нижнее бельё’, вы?ворот (рус.) – вы?ворит (укр.) – ‘обратная сторона одежды, изнанка’ и другие.
    Украинские слова, функционируя в говорах Кубани, претерпевали всевозможные лексико-семантические изменения. Одним из распространённых процессов в области семантики является переосмысление значений слов. Так, лексема запа?ска в украинском языке означает ‘запашную юбку, состоящую из двух полотнищ тёмной шерстяной материи, одно из которых повязывается спереди, другое – сзади’, в кубанских говорах имеет два значения, развившихся на базе исконного: 1) ‘кусок шерстяной домотканой материи’ [Мне ф прида?наэ два куска? запа?ски да?ли]; 2) ‘женский передник из толстой шерстяной ткани’ [Як би?ля коро?вы, свинэ?й по?раишся, то в руба?шки, а повэ?рх запа?ска]. Лексическая единица кире?й, в украинском языке означает ‘род мужской верхней одежды’, на Кубани – ‘зимний мужской головной убор’ [Мужыки? у на?с на ху?тари на галава?х кире?и но?сють]. В приведённых примерах ярко выражен процесс образования новых значений при утрате первичных, материнских, что свойственно наиболее распространённым, часто употребляющимся словам.
    Зарегистрирован процесс развития вторичной номинации, как правило, на базе прямого значения украинских единиц. У лексемы го?лка в кубанских говорах на базе первичного значения – ‘иголка’ [Уну?чинька, удэ?нь ни?тку в го?лку!] – образовылось вторичное – ‘спица’ [Пря?жу зама?туим на клубо?к и вя?жым го?лками]. Аналогичный процесс замечен у слова спидны?ця, в украинском языке означающего ‘юбку’, а в местных говорах, кроме указанного значения, данная лексема развила новое – ‘нижняя юбка’, которое в кубанских станицах стало употребляться в качестве основного. Сравним: [Ходи?ли у спидны?цях, дли?нни таки?, бува?ло, идэ?, хвосто?м мэтэ?] и [Спидны?ця выгляда?ла из-пид ю?бки]. Во втором случае ярко представлен самый характерный для кубанских говоров семантический процесс – “сужение значения слова” [9, 69], конкретизация, стремление к точности в определении деталей.
    Немногочисленны заимствованные диалектизмы, которые при сохранении единого концептуального элемента претерпели семантические изменения. Например, лексические единицы капелю?х, капелю?ха на Украине употребляются в значении ‘шляпа’, в местных станицах данным словом именуют ‘шапку-ушанку’ [Салда?ты на галаве? насы?лы капилю?хи, а каза?кы ны насы?лы].
    Крайне редко встречаются украинизмы, развившие переносные значения. Например, лексема бу?льбы, имеющая в украинском языке три значения – 1) ‘клубень’, 2) ‘шарик на жидкости, пузырь’, 3) ‘картофель’, – в результате метафорического переноса (на основе формы) в говорах сформировала принципиально новое значение – ‘крупные бусы’ [Бу?сы, ди?вчины йих называ?лы бу?льбамы].
    При заимствовании происходят не только сдвиги в значениях, но и другие изменения, связанные с трансформацией внешней оболочки лексем, что порождает высокую вариативность как внутридиалектную, так и межъязыковую – на уровне кубанского диалекта и украинского языка. В данном ракурсе следует отметить ряд следующих преобразований: 1) фонетические: чёбота?рь (куб.) – чобота?р (укр.) – ‘сапожник’, кише?ня (куб.) – кыше?ня (укр.) – 1) ‘карман’, 2) ‘кошелёк’; 2) акцентологические: усти?лка (куб.) – у?стилка (укр.) – ‘стелька’, кро?сна? (куб.) – кро?сна (укр.) – ‘ткацкий станок’; 3) грамматические: панчёх (куб.) – панчо?ха (укр.) – ‘чулок’, реми?нце (куб.) – ремине?ць (укр.) – ‘ремень’; 4) словообразовательные: брыль, брыля?нка, брылья?ж (куб.) – брыль (укр.) – ‘круглая соломенная или войлочная мужская шляпа с широкими полями’, шлычо?к (куб.) – шлык (укр.) – ‘головной убор в виде капора’. Высокая вариативность диалектных слов непосредственно связана с устной формой бытования языка, отсутствием кодифицированных норм.
    Особый интерес для диалектологов представляют украинские диалектные лексемы, претерпевшие изменения как на структурном, так и на семантическом уровнях. Например, украинские единицы пасму?рчик, пахму?шка изначально имели совершенно иной морфемный состав и семантику – па?смо – ‘прядь, клок (волос, шерсти)’, но, благодаря словообразовательным и семантическим преобразованиям, происходящим в кубанском диалекте, трансформировались в структурном плане и сформировали новое значение – ‘меховое украшение на передней части тапочка’
    13   [Материал]
    Понедельник (по неділі - после воскресенья), чрезвычайный (звычайный - обычный), потребность (треба - надо), дорога (до рога - до поворота), прачка (праты - стирать).
    Все слова с корнем "вор" (межа, граница надела): двор, ворота, форточка (от украинского же "хвіртка" - калитка). "Вор" - указывали преступившему границу.

    Двести (дві сті - давняя грамматическая форма двоины, живущая в украинском дві руці, дві нозі).

    Хлопец, дивчина, дядько.

    Говоря кратко - почти все слова русского языка в которых не угадывается болгарское происхождение, но угадывается славянское - украинские. Русский язык где-то до 1820-х годов назывался "словено-росский", т.е. по определению болгаро-украинский. Это был чисто книжный язык. Он распространялся по России по мере образования народных масс. Окончательно он задвил диалекты только во времена ликбеза (1920-1930-ые). Диалектых корней у русского языка в России нет, тюркизмы разве что: карандаш, стакан, деньги, казна, таможня и т.д. Основной корпус лексических единиц данной тематической группы наравне с собственно русскими составляют украинские лексемы: фа?ртух – ‘фартук’, за?полочь – ‘цветные нитки для вышивания’, крам – ‘материал’, обува?чка – ‘обувь’, лице? – ‘лицевая сторона одежды’, смушка?рь – ‘мастер по пошиву меховых изделий’, кашке?т – ‘мужская фуражка, картуз’, взутья? – ‘обувь’ и другие. Помимо этого, в тематической группе «Одежда» немало диалектных единиц, общих для русского и украинского языков: намы?сто – ‘монисто’, очи?пок – ‘чепец’, халя?ва – ‘голенище сапога’, очку?р, учку?р – ‘широкий шнур, резинка в штанах’, чу?ни – 1) ‘резиновая обувь в виде галош’, 2) ‘тёплые вязаные домашние тапочки’ и прочие.

    12   [Материал]
    Украини́змы — слова, фразеологизмы, а также синтаксические и грамматические конструкции украинского языка, используемые в другом языке (литературном или разговорном). Слово или оборот речи в каком-либо языке, заимствованные из украинского языка или созданные по образцу украинского слова или выражения [1]. Украинизмы существуют в русском, белорусском, польском, словацком, венгерском, румынском, молдавском и некоторых других языках.
    Многие слова и словосочетания украинского языка прочно вошли в активный словарь русскоязычных жителей Украины и фиксируются толковыми словарями русского языка («хлопцы», «девчата», «жинка», «огарка», «дужка», «чоботы», «мурашки», «дерун», «горилка», «магарыч» и другие). [2].
    11   [Материал]
    Для Capri и таких как он варьятов.
    Украинизмы смотри: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BC
    10   [Материал]
    УКРАЇНІЗМ — слово, окр. його значення, вислів, грамат. форма тощо, запозичені з укр. мови ін. мовою. У. є в рос. мові — стерня (жнивье), плугатарь (пахарь); польс. czerep (czaszka) «череп», czeresnia (trzesnia) «черешня»; білорус, травень (май), вагітная (цяжарная) «вагітна»; рум. carboánţą, carboávă «карбованець»; угор. munka «праця, робота»; верхньолуж. коzak, чес. kozák, серб. і хорв. козак, нім. Kosak, франц. cosaque, голл. kozák, італ. cosacco, ісп. cosaco, португ. cossaco, грец. κοζάκος (від укр. козак, з кримськотат. казак «вільна, незалежна людина, шукач пригод»).

    Найбільше У. у польс. мові, куди вони входили найінтенсивніше в 16 — 17 ст., і російській, у яку почали проникати з кін. 17 ст. Серед У. польс. мови є такі, що й досі сприймаються у ній як певні екзотизми: hopak «гопак», holubce «притупування (у танці, переважно українському)», prysiudy «присядки (у танці)», porohy «річкові пороги», Zaporożec «запорожець»; інші — через експресивний відтінок, який відрізняє їх від питомих польс. слів (hołota, hołysz, при польс. goły; hołubić при польс. gołąb; hultaj тощо). Частина ж У. належить до нейтральної лексики і настільки органічно ввійшла в польс. мову, що їхнє походження з’ясовується лише за допомогою фонет.-етимол. аналізу (hołoble «голоблі», czereśnia (при застар. trześnia) «черешня», bodiak — «будяк», hodować «вирощувати» і т. д.

    Численні У. рос. мови спочатку були характерні лише для лексики. Це в основному назви суто укр. реалій (сердюки, бунчук, булава, горелка, галушки, вареники) або ж такі, що вживаються для надання поняттю певного емоц. відтінку чи місц. колориту на тлі питомих рос. слів: дивчина (девушка), девчата (девушки), жинка (жена), добре (хороше) тощо. Проте є і слова, які, здавна ввійшовши в рос. мову, як У. вже не сприймаються, що більше, витіснили деякі рос. слова: пасека (рос. пчельник), порожняк «порожній віз (пізніше — вагон)». Особливо інтенсивним стало запозичення укр. слів і висловів у рад. період, чому сприяло цілеспрямоване зросійщення українців як в Україні, так і в ін. республіках СРСР. З української або через укр. мову в російську проникли слова: запáл (укр. зáпал), настрóй (укр. нáстрій) — рос. настроенность, дошколята (дошкільнята) — дошкольники, позитивный (укр. позитивний) — положительный, негативный (укр. негативний) — отрицательный; нерідко з умисне переважно негативним відтінком: самостийный (укр. самостійний) — рос. самостоятельный, указивка (указівка) — указание, кордон (кордон) — граница. Крім того, рос. мова почала запозичувати словотв. моделі (назви місцевостей на -щин-а — Тамбовщина, Рязанщина, Смоленщина), синтакс. конструкції, іноді з ірон. відтінком: богатый на урожай (укр. багатий на врожай) — рос. богатый урожаєм; подбивать итоги (підбивати підсумки) — подводить итоги; собрали аж три рубля (зібрали аж три карбованці) — собрали целых три рубля тощо. Увійшов у звичай процес запозичення у рос. мову форм укр. імен (Маруся зам. Маша; Ванькó зам. Вáнька, Оксана зам. Аксинья).

    Специфічними є У. в англ. мові канадців укр. походження, що означають реалії укр. побуту, життя, звичаїв, історії (пор. dumi «думи», Меtelitsya, Hopak — назви танців, bandura «бандура», borsch «борщ», Zaporozhtsi «запорожці», vechornytsi «вечорниці»). Типологічне їх можна зіставити з подібними ж за функцією гебраїзмами у мовах євреїв діаспори, зокрема в їдиш.

    1-30 31-39
    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]

    Подпишись на RSS ленту
    RSS лента
    Форма входа
    Рекомендуем
        

    Друзья сайта
    Статистика
    Прямой эфир
    Copyright Filolingvia © 2007-2009
    Сайт управляется системой uCoz